8 травня 1945 року набув чинності Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, підписаний сторонами війни у Реймсі 7 травня. Проте Йосип Сталін був незадоволений низьким рівнем радянського представництва під час підписання капітуляції і вимагав повторної церемонії підписання акту, яку зрештою провели у Берліні того ж 8 травня. Повторний акт набув чинності 9 травня, про що і було оголошено у Москві. Саме ці події призвели до початкових розбіжностей у відзначенні дат 8 та 9 травня. Факт підписання капітуляції у Реймсі був засекречений за наказом Сталіна і весь час існування Радянського Союзу відзначалась тільки дата 9 травня. Решта світу відзначала День перемоги 8 травня або 2 вересня, коли капітуляцію підписала Японія. Перша тріщина в альянсі між Заходом та Радянським союзом проявила себе вже у той день.
З часом історики оцінили масштаб втрат людства під час Другої світової війни і ставлення до дат змінилось. Більшість європейських країн відзначали 8 травня як день пам’яті жертв війни. До такої моделі вшанування 8 травня Україна приєдналась у 2014 році, коли відбувся остаточний розрив з радянською історичною спадщиною. Була прийнята загальноєвропейська символіка – червоний мак пам’яті та гасло «Ніколи знову!». Україна була ареною битв починаючи з 1939 року, коли Гітлер та Сталін розділили Польщу. Німецький наступ 1941 року та радянський наступ 1944 року прокотились по Україні хвилями руйнування та знищення. Саме тому українці розуміють значення війни та її жертв.
З іншого боку, радянське відзначення дати 9 травня було доволі своєрідним. Йосип Сталін, знаючи про свіжі рани завдані війною, ніколи не акцентував увагу на цьому дні. Для того, щоб попередити народне невдоволення загальною розрухою та жертвами, пам’ять про війну намагались зайвий раз не ворушити. 1947 року День перемоги став звичайним робочим днем, хоча і залишився державним святом. У газетах передавали вітання з Днем перемоги, але комуністичні свята травня і жовтня відзначались значно гучніше і з більшим розмахом. Хрущов у цілому продовжував сталінську політику вшанування пам’яті, оскільки пам’ять про війну була ще свіжа.
Перелом стався під час святкування ювілею 20 річчя Перемоги у 1965 році за правління Леоніда Брежнєва. Із втратою популярності комуністичної ідеї радянським керівникам потрібен був новий символ загальнодержавного значення. Ним став День перемоги 9 травня, який поступово набрав ознак державного культу. Розробка міфів та ідеології свята відбувалася протягом усього періоду правління Брежнєва. Навіть Перебудова Горбачова та гласність не завдали міфу про Перемогу серйозної шкоди. Зрештою, культ Дня перемоги пережив розпад Радянського Союзу та набув відверто гротескних форм. За часів правління Путіна цей культ у Росії було взято за основу політичної ідентичності. Замість вшанування жертв війни, свято 9 травня стало пошаною величі самої перемоги та її бенефіціарів. Жертви були забуті, їх значення знецінене а гаслом стало бадьоро-хижацьке «Можемо повторити!».
Наслідки такої політики пам’яті Україна відчула 24 лютого 2022 року. Тепер українці знову переживають війну за своє існування. Під час Другої світової війни українці як бездержавна нація були змушені воювати в арміях протиборчих сторін. У Червоній армії українці становили 23% особового складу. Німеччиною були створені національні частини з колаборантів. Безнадійну боротьбу на два фронти (проти СРСР та Третього Рейху) вела УПА. Тепер збройну боротьбу проти агресора ведуть Збройні сили України для того, щоб майбутнім поколінням українців не довелось знову воювати у чужих війнах. 8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та має нове гасло: «Пам’ятаємо! Перемагаємо!».
ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ: