пʼятниця, 29 травня 2020 р.

30 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ВИДАВНИЦТВ, ПОЛІГРАФІЇ І КНИГОРОЗПОВСЮДЖЕННЯ

Щороку в останню суботу травня працівники видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження відзначають своє професійне свято. Уперше в незалежній Україні цей день відсвяткували у 1999 році після видання Указу Президента. Тим самим держава оцінила значний внесок працівників видавничо-поліграфічної галузі у розвиток українського суспільства, культури, науки і освіти.
Друкарська марка Івана Федорова
Джерело: UKRART STORY: нариси з історії 
українського мистецтва
Розвиток друкарства на українських землях розпочався у Львові й пройшов кілька етапів.  За дослідженнями українських та закордонних учених, у середині XV ст. у Львові працювала друкарня Степана Дропана, заможного львівського міщанина, який, судячи з архівних документів,  у 1740 році подарував цю друкарню Свято-Онуфріївському монастирю.
Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров. У лютому 1573 р. друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування книги «Діянь і послань святих Апостолів», яку скорочено називали Апостолом. Перевидаючи цю книгу, раніше надруковану в Москві, майстер наблизив правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив вступну частину, збагатив орнаментику і, що найважливіше, наприкінці замість офіційної за стилем післямови додав «Повість откуду начася і како совершися друкарня сія». Це мемуарно-публіцистичний твір, в якому друкар схвильовано розповідав про свою вірність високому покликанню: служити людям і церкві своєю працею.
Того ж 1574 р. І. Федоров видав перший у Східній Європі друкований підручник ─ Буквар. Для його укладання було використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти та граматичні статті з рукописних збірників різного походження.
У 1578─1581 рр. І. Федоров керував друкарнею князя Василя Костянтина Острозького в Острозі, де надрукував свій шедевр ─ знамениту Острозьку Біблію.
Острозька Біблія
Джерело: UKRART STORY: нариси з історії 
Однією з найбільших друкарень на території України свого часу стала друкарня, яка належала Львівському Успенському Ставропігійському братству і діяла з 1591 до 1780-х років. Її діяльність дослідники вважають найуспішнішим етапом розвитку книгодрукування в Україні як за сумарним обсягом видань, так і за тиражами. Львівська братська друкарня стала справжньою школою для майстрів друкарського ремесла та граверів ─ ілюстраторів книг.
Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1617 р., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя.
Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали й латинсько-польські: першими були похідна друкарня Миколи Шарфенбергера при королівській канцелярії (1578) та діюча у 1592-1602 рр. невелика друкарня у Львові, що змінила кількох власників (Матей Ґарвольчик, Матей Бернат, Анджей Мондрович). Першою в Україні стаціонарною польсько-латинською друкарнею стала друкарня Львівського єзуїтського колегіуму, що діяла з 1642 до 1773 р. Серед книг друкарні колегіуму переважали релігійно-моралізаторські повчання, а світська за тематикою література була репрезентована головно панегіриками.

неділя, 17 травня 2020 р.

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ЖИТТЄВИЙ СВІТ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

17 травня, у річницю підписання першої Міжнародної телеграфної конвенції і створення Міжнародного союзу електрозв’язку, у світі відзначають Всесвітній день інформаційного суспільства.
Ця дата була вибрана у зв'язку з тим, що 17 травня 1865 року в Парижі було підписано Першу міжнародну телеграфну конвенцію, і був заснований «Міжнародний телеграфний союз» (з 1932 року - Міжнародний союз електрозв'язку). До 2005 року цей день святкували як Міжнародний день електрозв’язку або Всесвітній день телекомунікацій.
У листопаді 2005 Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства (ВСІС) закликав Генеральну Асамблею ООН проголосити 17 травня Всесвітнім днем інформаційного суспільства, щоб наголосити на важливості інформаційно-комунікаційних технологій і широкого кола питань інформаційного суспільства, піднятих ВСІС. Генеральна асамблея в березні 2006 прийняла резолюцію (A/RES/60/252) яка визначила, що Всесвітній день інформаційного суспільства будуть святкувати щорічно 17 травня.
Мета Всесвітнього дня інформаційного суспільства полягає в тому, щоб сприяти підвищенню рівня поінформованості людей про можливості, які може принести країнам використання Інтернету та інформаційно-комунікаційних технологій, а також про шляхи подолання „цифрового розриву” або глобальної цифрової нерівності, яка існує між багатими і бідними країнами. Адже інформаційне суспільство є новим етапом розвитку людства і  його основними ознаками є вільний доступ будь-якої людини до будь-якої інформації, високий рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технології та наявність розвиненої інформаційної інфраструктури суспільства.

Джерела до теми:
Підготувала: Нестеренко О. В., провідний бібліограф бібліографічного відділу

четвер, 14 травня 2020 р.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ-ДОВІДНИК ЗІ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Людина не може знати все, але повинна вміти знайти відповідь на будь-яке запитання. Для цього і створюють книги, які “знають все” – енциклопедії, словники, довідники. Розрізняють універсальні, тематичні, різногалузеві.
Пропонуємо ознайомитися з довідником зі світової літератури, в якому можна прочитати про міф і казку, про класичні твори художньої літератури Давнього світу, доби Античності, Середньовіччя, епохи Відродження і Просвітництва, мистецтво Нового часу, сучасної літератури. 
Отже, докладніше про цікаве видання з фонду Бібліотеки:
Удовиченко Л. М. Енциклопедія-довідник зі світової літератури / за заг. ред. Н. М. Кадоб’янської. – Київ : Освіта, 2012. – 144 с.

Довідник складається з наступних розділів:
  • Література Давнього світу.
  • Античність – колиска Європейської культури.
  • Література західноєвропейського Середньовіччя.
  • Література епохи Відродження.
  • Західноєвропейська література ХVII століття.
  • Західноєвропейська література ХVIIІ століття.
  • Література ХІХ століття.
  • Література ХХ століття.
У кожному розділі наведено матеріал щодо біографії письменників та аналіз їх основних творів. Статті енциклопедії містять інформацію щодо розвивитку мистецтва слова, які цінності переважали в різні культурні епохи та які з них не втратили своєї актуальності для сучасного читача.
Довідник розрахований на учнів, студентів, викладачів, широке коло читачів. Але особливо він стане в нагоді для учнів, адже «Зарубіжна література» – це предмет, що належить до стратегічних з огляду на політику реінтеграції України до ЄС. Саме цей шкільний курс постає базисом для формування уявлень про європейську ідентичність. Література країн Західної, Центрально-Східної, Південної та Північної Європи – це своєрідна візуалізація європейського  духу. Вивчення текстів, що належать до цих культурно-історичних спільнот і літературних традицій, є формою наближення української ментальності до європейської. Щоб інтегруватися до Європи (за переконаннями Дмитра Дроздовського, головного редактора журналу «Всесвіт», кандидата філологічних наук), потрібно прочитати, якою ж була Європа на різних етапах свого розвитку, які проблеми вона переживала.
Шкільний курс «Зарубіжної літератури» є основою для формування критичного мислення. Художня література має допомогти учням виробити моральні орієнтири, громадянську позицію і власну траєкторію подальшого життя, в якому книжки будуть вірними супутниками й порадниками.
Енциклопедія-довідник також стане незамінним посібником, експрес-репетитором, підказкою тим учням, які беруть участь у творчих конкурсах та олімпіадах.
Бібліотека має три примірники видання: у Відділі обслуговування користувачів, Відділі абонементу та Бібліографічному відділі.


Підготувала: Щербініна О. І., провідний редактор бібліографічного відділу

середа, 13 травня 2020 р.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

                                  Хто не знає свого минулого,
                                  Той не вартий свого майбутнього.
                                                                      М. Рильський                                      
Наприкінці 1990-х рр. Інститут історії України НАН України зініціював масштабний науково-дослідний проект із підготовки нового фахового універсального видання «Енциклопедії історії України».  Слід підкреслити, що даний проект виявився надзвичайно складним для реалізації, зокрема не раз доводилося корегувати концептуальні засади.
Первісно проект енциклопедії уявлявся як систематизація й узагальнення того величезного масиву фактографічної інформації, котра ввійшла до наукового обігу впродовж 1990 – початку 2000-х рр.  Згодом розширилося коло персоналій і термінів, які неодмінно слід було включити до універсальної фахової енциклопедії з історії України.
«Енциклопедія історії України» є фундаментальним фаховим зводом сучасних знань про Україну та її історію, представлених у розширеному енциклопедично-довідковому форматі. Енциклопедія є не тільки універсальним і найповнішим фаховим довідником, але й містить інформацію із галузі культурознавства.  У компактному енциклопедичному форматі систематизовано та представлено фактографічні відомості з історії України від первісної доби й до сучасності. Запропоновано найповніший на сьогодні набір словникових статей, присвячених діячам української історії – як знаковим, визначним, так і забутим чи маловідомим, а кілька сотень персоналій уперше введено до української енциклопедистики. Слід наголосити, що у проекті подано унікальні блоки ілюстративного та картографічного матеріалу, котрі істотно доповнюють словниковий звід. До більшості словникових гасел подається розгалужений довідково-бібліографічний блок, який дозволяє читачеві здійснювати самостійну бібліографічну евристику за багатьма напрямами (персоналії, події, факти, окремі періоди чи цілі епохи української історії, теорії, концепції тощо).

Детальніше про видання:
У фонді ПОУНБ ім. І. П. Котляревського є в наявності всі 10 томів даної енциклопедії, з якими можна ознайомитися у Відділі зберігання основного фонду, Відділі обслуговування користувачів, Відділі краєзнавства, Бібліографічному відділі, Відділі абонементу.

Підготувала: Лашко В. А., провідний бібліограф бібліографічного відділу

КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ РУБИНСЬКИЙ - УКРАЇНСЬКИЙ БІБЛІОТЕКОЗНАВЕЦЬ

К. І. Рубинський (1905 р.)
Фото з книги Березюк Н. М.  "К. И. Рубинский:
библиотекарь, библиотековед, библиограф
(1860-1930)"
25 травня виповнюється 160 років від дня народження Костянтина Івановича Рубинського – бібліотекаря і бібліографа, одного з фундаторів українського бібліотекознавства, першого директора Наукової бібліотеки Харківського університету.
Народився Костянтин Іванович Рубинський 13 травня 1860 р.* у місті Балта Подільської губернії (нині — Одеська область). Його батько Рубинський Іван Демидович і мати Тиманська Варвара Петрівна були, за архівними даними, зі «священницких детей». Початкову освіту К. Рубинський здобув у Корочанській і Ніжинській гімназіях.
У 1878 р. він вступив до Ніжинського історико-філологічного інституту ім. кн. Безбородька (нині — Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя). У 1883 р. перевівся на останній курс історико-філологічного факультету Харківського університету, який закінчив у 1885 році.
Після закінчення університету К. Рубинський вчителював у жіночій гімназії «Філіпс» у Харкові, а згодом — у Пензенському реальному училищі і Пензенській гімназії. Наприкінці 1893 р. він повернувся до Харкова і з 16 лютого 1894 р. обійняв посаду помічника бібліотекаря бібліотеки Харківського університету. У 1898 р. був призначений виконуючим обов'язки бібліотекаря.
Новий корпус бібліотеки Харківського університету
Фото з сайту "Харьков: новое о знакомых местах"
Сумлінне ставлення до роботи, професійний підхід до справи молодого помічника бібліотекаря привернули увагу Ради університету. 31 січня 1900 р. його було призначено бібліотекарем (так згідно зі Статутом 1804 р. і штатним розкладом іменувалась особа, якій доручалось управління університетською бібліотекою). У перші роки його керівництва ефективно йшли роботи зі складання алфавітного і систематичного каталогів, були оброблені та відображені в каталогах "нерозібрані фонди", встановлені книгообмінні зв'язки з вітчизняними та закордонними науковими організаціями. К. Рубинський складає каталоги дарчих бібліотек. Вперше можливість користуватись фондами фундаментальної бібліотеки отримали студенти.

четвер, 7 травня 2020 р.

БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Наш Переможний травень залишається в душі і в серці кожної людини незважаючи ні на що…
Бібліографічний відділ ПОУНБ ім. І. П. Котляревського вітає і бажає всім нам здоров'я, миру і порозуміння.
 Пропонуємо переглянути бібліографічний список «Бібліотеки України під час окупації періоду Другої світової війни».
Бібліотеки залишалися відкритими для читачів, але осінь 1941 року показала як різко скоротилася відвідуваність. Це і зрозуміло, адже люди йшли на фронт і народне ополчення, їхали на будівництво оборонних рубежів, евакуювалися, гинули. І все-таки читали! Бібліотеки в той важкий час вистояли, вони – змогли, зможемо і ми сьогодні.
  1. Бібліотеки Києва у період нацистської окупації (1941–1943) : дослідження: анот. покажчик : публікації документів / уклад. Л. А. Дубровіна, Н. І. Малолєтова. – К., 2004. – 813 с.
  2. Кашеварова Н. Г. Бібліотеки України під час окупації періоду Другої світової війни (за донесеннями німецького бібліотекаря Олександра Гімпеля) [Електронний ресурс] // Рукописна та книжкова спадщина України. – 2016. – Вип. 20. – С. 294–326. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/rks_2016_20_20 (дата звернення: 07.05.2020). – Назва з екрана.
  3. Кашеварова Н. Г. Деятельность зондерштаба «Наука» Оперативного штаба рейхсляйтера Розенберга по конфискации ценностей научных учреждений Украины (1941–1943) / Н. Г. Кашеварова // Библиотеки национальных академий наук : проблемы функционирования, тенденции развития : науч.-практ. и теор. сб. / редкол.: А. С. Онищенко (пред.) [и др.]. – К. : НБУВ, 2005. – Вып. 3. – С. 298–316.
  4. Себта Т. М. Українська частка Східної бібліотеки Розенберга (1941–1945) / Т. М. Себта // Український археографічний щорічник. – 2007. – Вип. 12. – С. 299–318.
  5. Бібліотечні фонди Харкова в роки Другої світової війни : документи / упоряд. І. Я. Лосієвський [та ін.]; ред. І. Блохіна [та ін.]. – К., 1997. – 102 с. (Доля культурних скарбів України під час Другої світової війни: архіви, бібліотеки, музеї, Вип. 2).
  6. Дзюбан Р. II відділ Державної бібліотеки у Львові навесні 1944 року : переміщення і втрати / Р. Дзюбан // Україна-Польща : історична спадщина і суспільна свідомість. – Львів, 2010–2011. – Вип. 3/4. – С. 159–169.
  7. Бєлоус І. О. Діяльність Бібліотеки Львівської політехніки під час німецької окупації Львова у 1941–1944 рр. / І. О. Бєлоус // Сучасні проблеми діяльності бібліотеки в умовах інформаційного суспільства : матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції, 25 жовтня 2012 р., м. Львів. – Львів : Вид-во Львів. політех., 2012. – С. 34–43.
  8. Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника : переміщення і втрати фондів : зб. документів і матеріалів / упоряд.: Г. Сварник (керівник);  Р. Дзюбан, М. Кривенко та ін. /  НАН України; Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. – Т. 1: 1939–1945. – Львів, 2010. – 620 c.
  9. Березюк Н. М. Это нужно живым (судьба библиотеки Харьковского университета в годы Великой Отечественной войны) / Н. М. Березюк // Universitates. – 2002. – № 3. – С. 34–40.
  10. Кашеварова Н. Г. Діяльність робочої групи «Харків» Оперативного штабу Розенберга з вивезення бібліотечних фондів у період нацистської окупації України // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2005. – № 2. – С. 37–45.
  11. Калашнікова В. Бібліотечні фонди України в роки Великої Вітчизняноївійни (на прикладі Харківської, Ворошиловградської та Сталінської областей) / В. Калашнікова // Історична панорама : зб. наук. ст. ЧНУ. Спеціальність «Історія». – Чернівці : Вид-во Чернівецького нац. ун-ту ім. Ю. Федьковича «Рута», 2008. – Вип. 7. – С. 113–130.
  12. Мариупольские библиотеки в оккупации [Електронний ресурс] // Старый Мариуполь : история Мариуполя: веб-сайт. – Режим доступу: http://old-mariupol.com.ua/mariupolskie-biblioteki-v-okkupacii/ (дата звернення: 07.05.2020).
  13. Коваль М. В. Доля української культури за "нового порядку" (1941- 1944 рр.) // Український історичний журнал. – 1993. – № 12. - С. 15–38.
  14. Коваль М. Теоретичні засади злочинних дій нацистів щодо української культури та їх реалізація під час окупації України в 1941 - 1944 pp. // Повернення культурного надбання України. Проблеми. Завдання. Перспективи. – Вип.7. Культура і війна. Погляд через півстоліття. – К.: Абрис,1996. – С. 15-18.
  15. Лазоренко Ю. Втрати книжкових скарбів бібліотек України в роки Великої Вітчизняної війни та проблеми їх повернення // Повернення культурного надбання України: Проблеми, завдання, перспективи. – Вип. 6. – С. 298–312.
  16. Книга. Бібліотека. Війна: (збірка статей, спогадів бібліотекарів, читачів, ветеранів та дітей Великої Вітчизняної війни) [Електронний ресурс] / Комунальний заклад «Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека імені О. М. Горького» Запорізької обласної ради. – Запоріжжя, 2014. – Режим доступу:  https://ru.calameo.com/read/00429477452151cd848ea (дата звернення: 07.05.2020). – Назва з екрана.
  17. Прокопчук В. С., Айвазян О. Б. Бібліотеки Кам’янець-Подільської області в суворі 40-і роки ХХ ст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.khnu.km.ua/about_library/naukova_robota/2018/111-pages-12-25.pdf (дата звернення: 07.05.2020). – Назва з екрана.
Підготувала Захарченко С. М., завідувач відділу

середа, 6 травня 2020 р.

OPEN JOURNAL SYSTEMS (ВІДКРИТІ ЖУРНАЛЬНІ СИСТЕМИ)

Сьогодні актуальним стає питання розвитку наукових журналів, адже за їх допомогою реалізується публікаційна активність науковців. А завдяки сучасним інформаційно-комунікаційним технологіям, наукова спільнота активно розширює кордони свого комунікаційного середовища на міжнародному рівні. Одним з видів таких інформаційно-комунікаційних технологій є електронні відкриті журнальні системи.
Open Journal Systems (OJS) (Відкриті журнальні системи) - це програмне забезпечення з відкритим вихідним кодом для управління і публікації наукових журналів. Розроблена і випущена Public Knowledge Project в 2001 році для полегшення доступу до наукових досліджень, зараз OJS є найбільш широко використовуваною з існуючих платформ для публікації журналів з відкритим вихідним кодом, і її використовують понад 15 000 журналів по всьому світу.
Використання OJS дозволяє організувати та управляти повноцінним циклом видавничого процесу від завантаження рукопису на сайт, рецензування, літературного редагування до його публікації, архівування, поширення та індексації.
OJS  забезпечує:
- оперативність підготовки і публікації статті;
- необмежений доступ до контенту в будь-який час, з будь-якого робочого місця;
- пошук необхідних матеріалів за допомогою пошукових інструментів;
- одночасний доступ до журналу великої кількості користувачів;
- одержання необхідного матеріалу в електронному вигляді, зручному для подальшого опрацювання, копіювання тощо.
OJS надається безкоштовно для журналів по всьому світу, оскільки відкритий доступ може максимально збільшити читацьку аудиторію журналу. Це в свою чергу прискорить передачу та обмін знаннями, розширить об'єми навчання, допоможе найефективніше використовувати отримані знання для подальших наукових досліджень.

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ:

Open Science in Ukraine (OSU) – проєкт підтримки наукових журналів в мережі Інтернет, основними напрямками діяльності якого є: створення та підтримка сайтів на Open Journal Systems; оформлення наукової інформації за стандартами Scopus та Web of Science; реєстрація цифрових ідентифікаторів (doi) для наукових видань; консультування, надання корисної інформації авторам і редакторам.
На сайті Open Science in Ukraine представлені Інструкції та рекомендації по роботі з Open Journal Systems.

Проєкт “Наукова періодика України” - загальнодержавна технологічна платформа на базі Open Journal Systems (OJS), яка забезпечує для наукових періодичних видань України процеси редакційного опрацювання, публікації та післяпублікаційної підтримки. 


Реєстр наукових фахових видань України містить перелік наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук: містить інформацію щодо назви засновників (співзасновників) видань, коди спеціальностей відповідно до Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, дату включення до переліку, категорію видання.

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ:
  • Про затвердження Порядку формування Переліку наукових фахових видань України [Електронний ресурс] : наказ від 15.01.2018  № 32 / Україна. Міністерство освіти і науки // Верховна Рада України : офіційний веб-портал. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0148-18 (дата звернення: 05.05.2020). – Назва з екрана.
  • Гаврилюк О. О. Підходи до покращення розробки сайтів наукових журналів на платформі Open Journal Systems / О. О. Гаврилюк, І. Ю. Слободянюк // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Соціальні комунікації. - 2017. - Вип. 12. - С. 80-86. - Режим доступу: https://periodicals.karazin.ua/sc/article/view/11789/11220 (дата звернення: 05.05.2020). – Назва з екрана.
  • Галицький О. В. Створення електронного видання з використанням видавничої системи open journal system / О. В. Галицький // Наукові записки [Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка]. Сер. : Педагогічні науки. - 2019. - Вип. 177(1). - С. 108-112. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nz_p_2019_177(1)__24 (дата звернення: 05.05.2020). – Назва з екрана.
  • Лупаренко Л. А. Добір електронних відкритих журнальних систем для наукових видань з освітніх досліджень / Л. А. Лупаренко // Інформаційні технології і засоби навчання. - 2017. - Т. 60, вип. 4. - С. 324-343. - Режим доступу: https://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/view/1835 (дата звернення: 05.05.2020). – Назва з екрана.
  • Лупаренко Л. А. Критерії та показники ефективності застосування електронних відкритих журнальних систем у науково-педагогічних дослідженнях / Л. А. Лупаренко // Інформаційні технології в освіті. - 2018. - Вип. 1. - С. 89-117. - Режим доступу: http://ite.kspu.edu/issue-34/p-89-117/full (дата звернення: 05.05.2020). – Назва з екрана.
  • Спірін О. М. Досвід використання програмної платформи Open Journal Systems для інформаційно-комунікаційної підтримки науково-освітньої діяльності України [Електронний ресурс] / О. М. Спірін, Л. А. Лупаренко // Інформаційні технології і засоби навчання. - 2017. - Т. 61, вип. 5. - С. 196-218. - Режим доступу: https://journal.iitta.gov.ua/index.php/itlt/article/view/1910 (дата звернення: 05.05.2020). – Назва з екрана.
  • Спірін О. М. Процедура впровадження електронного наукового журналу з використанням програмної платформи Open Journal Systems / О. М. Спірін, Л. А. Лупаренко, О. В. Новицький // Інформаційні технології в освіті. - 2017. - Вип. 3. - С. 40-60. - Режим доступу:  http://ite.kspu.edu/issue-32/p-40-60/full (дата звернення: 05.05.2020). – Назва з екрана.

четвер, 30 квітня 2020 р.

РІДКІСНІ ВИДАННЯ З ФОНДУ БІБЛІОГРАФІЧНОГО ВІДДІЛУ ПОУНБ

В цьому дописі розповімо про ще одне рідкісне довідкове видання з фонду бібліографічного відділу -  "Энциклопедический словарь Гранат". Це російська універсальна енциклопедія, яка видавалася у Москві з 1891 до 1948 року (всього вийшло сім видань з різною кількістю томів). Видавець – т-во "Братья А. и И. Гранат и Ко" (1891–1917), згодом реорганізоване в АТ "Русский библиографический институт братьев А. и И. Гранат и Ко" (1918–1939), яке (1940–1948) увійшло до складу Державного  інституту "Советская энциклопедия". Це видавництво – одне з небагатьох дореволюційних видавництв,  які були визнані радянською владою.
Брати Гранат стояли у витоків створення сучасних енциклопедій, проте про їх діяльність відомо небагато. Видавці брати Олександр та Ігнатій Гранат були напрочуд  скромними в житті. Тому ні в одному з видань радянських енциклопедій немає біографічних відомостей про видавців багатотомної енциклопедії, лише про саму енциклопедію. Набагато пізніше, дякуючи зусиллям дослідників, які працювали з архівними документами і спеціальною літературою, пошукам колег  і рідних братів, стало відомо про життя цих видатних діячів. В тому числі і той факт, що молодший брат, Ігнатій, в  1883 році закінчив Полтавську чоловічу гімназію  і вступив на навчання до Московського університету. Про це і багато інших цікавих фактів допитливий читач дізнається з книги С. В. Бєлова  «Братья Гранат» (Москва,1982), яка, до речі, є  в обласній бібліотеці. В історії книги брати Гранат залишаться назавжди. Все їх життя і видавнича діяльність вчать безкорисливо любити й цінувати книгу.
В 1891 році брати вирішили випускати першу в Росії енциклопедію, розраховану на нового демократичного читача.
На відміну від енциклопедії "Брокгауза и Ефрона", яка видавалася за зразком популярної німецької енциклопедії "Brockhaus Conversations Lexikon" і складалася зі статей переважно науково-довідкового характеру, в "Энциклопедическом словаре Гранат" матеріал згруповано у великі статті науково-пізнавального змісту подібно до того, як це зроблено у британській енциклопедії "The Encyсlopaedia Britannica".
Від попередніх енциклопедичних словників Словник Гранат відрізняється значною кількістю статей соціально-політичного спрямування, зокрема, це статті, в яких найбільш наочно розкриваються суспільно-політичні терміни, наводяться біографічні дані про громадських та політичних діячів. Брати Гранат були енциклопедично освіченими і постійно залучали до роботи над Словником найкращі наукові сили Росії. Більшість статей написано вченими буржуазно-ліберального напрямку. З редакцією словника співпрацювали: Л. Берг, Б. Боднарський, В. Бонч-Бруєвич, В. Воровський, Ю. Гамбаров, М. Ковалевський, А. Кримський, Н. Крупська, А. Луначарський, І. Мечников, М. Покровський, М. Семашко, Є. Тарле, К. Тімірязєв, В. Фігнер та ін.
Багато статей прирівнювались до повідомлень в наукових журналах. За її статтями вчилися студенти. Так, стаття професора ботаніка К. Тімірязєва «Биология» зайняла 35 сторінок.
Слід відмітити наявність в Словнику відмінно складеного довідково-бібліографічного апарату, якого не було в інших виданнях того часу. Особливістю Словника є також багаточисельні текстові додатки до основних статей, які готувалися відомими вченими та спеціалістами. До цього часу зберігає довідкове значення «Биобиблиографический указатель новейшей русской беллетристики (1861-1911), складений І. В.  Владиславлевим  (11-й т.). В ньому наведено короткі біографічні відомості про більш ніж  600 російських прозаїків, поетів, драматургів.
Цінністю Словника є також прекрасні ілюстрації. Виділяються чудово виконані портрети діячів науки, техніки, культури, надруковані на окремих аркушах.
Велику увагу було також приділено і зовнішньому оформленню Словника. Довгий час постійним художником видавництва був Леонід Пастернак, російський живописець і графік, майстер книжкової ілюстрації, батько відомого поета Бориса Пастернака. Для обкладинки Словника, зробленої по його ескізу, було вибрано малюнок юнака, який збирає плоди з кущів пізнання «scientia» та «litteratura». Символ, який не втратив значення і сьогодні.
Видані в дореволюційний час томи Словника є великою бібліографічною рідкістю. А видані  в радянський час томи цього унікального Словника несуть вже деякі відбитки комуністичної ідеології тих часів. В той же час, в Словнику міститься унікальний матеріал з питань політичного, соціального, наукового і культурного життя дореволюційної Росії, а потім СРСР, інших країн того часу. В цілому це видання має серйозні недоліки, проте велика насиченість фактичними матеріалами зберігає за Словником певну науково-довідкову цінність. І в наш час для допитливих читачів великий інтерес представляють біографії вчених, письменників, митців та політичних діячів, фактичний та статистичний матеріал розвитку світового господарства, а також багаточисленні пізнавальні статті.
Отже, Словник Гранат і в наш час є цінним довідковим посібником, до якого звертаються при виконанні  різного роду довідок. Він і сьогодні займає гідне місце серед довідкової літератури  на полицях бібліотек.  В Бібліотеці є останнє, 7-е, найповніше видання у 58-ми томах. На жаль, деякі томи цього унікального видання відсутні, але це не зменшує його цінності і інтересу до нього серед науковців і дослідників.
Використані матеріали з мережі Інтернет та фонду бібліографічного відділу

Підготувала: провідний редактор бібліографічного відділу О. І. Щербініна

середа, 22 квітня 2020 р.

ЗАХИСТ АВТОРСЬКОГО ПРАВА В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Щорічно 23 квітня, починаючи з 1996 року, відзначається Всесвітній день книги та авторського права, а 26 квітня – Міжнародний день інтелектуальної власності.
Сучасний швидкий розвиток інформаційних технологій призвів до виникнення нових способів створення, виготовлення, поширення творів в мрежі Інтернет. За допомогою цифрових технологій стало можливим завантажувати, зберігати, поширювати різні види інформації, в тому числі об'єкти, які охороняються авторським правом. Тому нині проблема захисту авторських прав у мережі Інтернет є одним з актуальних питань сьогодення. У зв’язку  з можливістю анонімного доступу до Інтернету, дуже складно виявити правопорушника, а також притягнути його до відповідальності, довести факт порушення авторського права. Саме тому важливо знати правила, які охороняють нас від протиправних посягань з боку інших осіб, а також способи і засоби охорони авторських прав в мережі Інтернет.

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ:
  • Про авторське право і суміжні права [Електронний ресурс] : Закон України від 23 груд. 1993 р. № 3792-XII / Україна. Верховна Рада. – Зі змінами станом на 02.10.2018. – Режим доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12.
  • Зеров К. Гіперпосилання в системі регулювання та захисту авторських прав на твори, що розміщені в мережі Інтернет [Електронний ресурс]  / К. Зеров // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2015. - № 4. – С. 26-35. – Режим доступу: http://www.ndiiv.org.ua/Files2/2015_4/4.pdf.
  • Капіца Ю. М. Директива 2019/790/ЄС про авторське право в єдиному цифровому ринку та питання адаптації законодавства України [Електронний ресурс] / Ю. М. Капіца // Інформація і право. - 2019. - № 3. - С. 65-77. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Infpr_2019_3_10.

середа, 15 квітня 2020 р.

18 КВІТНЯ - ДЕНЬ ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

Пам'ятки історії та культури – важлива частина духовних надбань людства, матеріалізована історія, що несе в собі різнобічну та багату інформацію про розвиток матеріальної та духовної культури суспільства. Перш за все, пам'ятки людства є унікальними свідками минулого, важливим джерелом досвіду для наступних поколінь.
Проблема збереження історико-культурної спадщини в Україні має давні традиції ще з часів Київської Русі. Наукова систематизація пам’яток починається у першій половині ХІХ ст., коли створюються музеї, численні і різноманітні товариства, комісії, гуртки, члени яких проводили науково-пошукову роботу, збирали і вивчали пам’ятки історії та культури.
Нині одним із найбільш масштабних проектів у галузі культури, направлений на вивчення і осмислення історичного минулого, охорону, збереження і популяризацію культурного надбання, формування колективної пам’яті народу є «Звід пам'яток історії та культури України».
«Звід пам'яток історії та культури України» — енциклопедичне видання, в якому представлені статті про основні пам'ятки археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва.
В Україні підготовча робота по створенню «Зводу» розпочалася в 1972 р. із загальної паспортизації пам’яток, яка, на жаль, не в усіх регіонах була проведена на належному рівні. Були відсутні загальні відомості про пам’ятки, бракувало матеріалів про значну кількість пам’яток, які не значилися в жодній обліковій документації. Після відповідних рішень директивних органів, ухвалених урядом України у 1982 р., розгорнулася робота по підготовці «Зводу пам’яток історії та культури України». У 24 областях України, Автономній Республіці Крим, Києві і Севастополі почали діяти редакційні колегії та авторські колективи.
Перші зразки статей про пам’ятки історії, археології, монументального мистецтва, архітектури і містобудування були опубліковані у 1985 р., хоча робота над ними активно проводилася з 1983 р.: накопичувався матеріал, проводилися обстеження пам’яток.
Політичні і соціально-економічні зміни після розпаду Радянського Союзу, проголошення України незалежною в 1991 р. внесли певні корективи в концепцію підготовки Зводу. Головним чином вони стосувалися історичної частини — вступних розділів, нарисів про історичні місця, пам’ятки історії. Перед великим колективом укладачів Зводу була поставлена непроста задача — розширити уявлення про історичне минуле, дослідити великий масив пам’яток, які в радянські часи були практично вилучені, з позицій об’єктивності і загальнолюдських цінностей розглядати культурну спадщину українського народу, його внесок у світове надбання. Це стосувалося історії українського козацтва, визвольних рухів, Української революції 1917–21 рр., періоду Другої світової війни, в якій Україна брала участь з 1939 р., боротьби українського народу за незалежність і державність у роки війни і повоєнні часи.
На сьогоднішній день роботу з підготовки томів «Зводу» очолює Головна редакційна колегія на чолі з академіком В. Смолієм, Редакційна рада — на чолі з віце-президентом НАН України В. Литвином. Науково-методичну допомогу здійснюють Інститути історії України, археології, мистецтвознавства, фольклористики та етнографії НАН України, архітектурні установи. Координує зусилля авторських колективів Центр підготовки «Зводу» пам′яток історії та культури України Інституту історії України НАН України.
«Звід пам’яток історії та культури України» — багатопрофільна праця, яка охоплює всі нерухомі пам’ятки археології, історії, архітектури, містобудування, монументального мистецтва, науки і техніки, дає комплексне уявлення про них. Серед нерухомих пам’яток історії та культури археологічні об’єкти посідають важливе місце як за кількістю, так і за значенням. В Україні на державному обліку перебуває 57206 пам’яток археології, у тому числі 418 пам’яток національного значення, які представлені широким діапазоном — від найдавніших 114 поселень людини на території України близько 1 млн. років тому до доби пізнього середньовіччя. Широкомасштабні археологічні розвідки, які проводилися впродовж останніх років, виявили нові численні археологічні пам’ятки, які мають важливе значення для археологічної науки, розробки найважливіших проблем давньої та середньовічної історії.
У ході роботи над «Зводом пам’яток історії та культури України» удосконалюються теоретичні та науково-методичні засади: критерії відбору пам’яток, класифікація і систематизація об’єктів історико-культурної спадщини, методика написання вступу, нарисів про районні центри, історичні місця, статті про окремі пам’ятки історії та культури.



ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ:

середа, 8 квітня 2020 р.

НОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ ДО БІБЛІОТЕКИ ЗА БЕРЕЗЕНЬ 2020 РОКУ

Пропонуємо ознайомитися з новинками періодичних видань, які надійшли у фонд ПОУНБ імені І. П. Котляревського у березні 2020 року. До вашої уваги – віртуальна виставка нових надходжень «Сторінками періодичних видань».
Оригінали можна переглянути у відділах Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського: сектор періодичних видань бібліотеки (кімн. 312); відділ документів із природничих та аграрних наук (кімн. 408); відділ документів із економічних та технічних наук (кімн. 406); відділ абонемента (кімн. 208); відділ мистецтв (кімн. 313).
Шановні користувачі! Так як у зв’язку з карантином тимчасово припинено обслуговування читачів і неможливо ознайомитися з виданнями у відділах бібліотеки, пропонуємо переглянути доступні номери онлайн або перейти на сайт видання і знайти необхідну інформацію.

пʼятниця, 3 квітня 2020 р.

ГАРЯЧІ ЛІНІЇ ЩОДО КОРОНАВІРУСУ: КУДИ ЗВЕРТАТИСЯ ПОЛТАВЦЯМ

На Полтавщині працюють «гарячі лінії» з інформування громадян про коронавірус. Жителі області можуть телефонувати за вказаними номерами до відповідних служб та ставити будь-які питання щодо карантину та інфекції COVID-19.

середа, 1 квітня 2020 р.

2 КВІТНЯ - МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ДИТЯЧОЇ КНИГИ

2 квітня щорічно (починаючи з 1967 року) відзначається Міжнародний день дитячої книги – свято, встановлене за рішенням профільної Міжнародної ради з дитячої та юнацької книги (IBBY) – некомерційної організації, метою якої є пропагування книг для дітей. Головне завдання свята –привчити малечу до читання. Учасники IBBY проводять численні акції по всьому світу, щоб проявити у маленького читача інтерес до книг.
Датою для святкування був обраний день народження Ганса Крістіана Андерсена, який став одним з найулюбленіших казкарів дітей багатьох поколінь. В цей же день відбувається  присудження премії імені Ганса Крістіана Андерсена (раз на два роки), а також обрання ілюстраторів та письменників, які щороку створюють послання та відповідний плакат до дітей усього світу. 
Для авторів дитячої літератури премія Андерсена є найпрестижнішою міжнародною нагородою. Часто її називають "Нобелівською премією для дитячої літератури". Найвищою та найпочеснішою з трьох премій-нагород вважається Золота медаль з профілем казкаря. Її присуджують найвизначнішим й прогресивним майстрам у галузі дитячої книги та вручають на конгресі Міжнародної ради з дитячої книги. За традицією, популярного письменника запрошують написати Послання дітям всього світу, а відомого художника – створити оригінальний плакат до цього дня. 
Свого часу лауреатами премії Андерсена стали такі видатні дитячі письменники, як: Елінор Фарджон, Астрід Ліндґрен, Еріх Кестнер, Туве Янссон, Джанні Родарі, Марія Ґріпе, Крістіне Нестлінґер, Анні Шмідт, Кетрін Патерсон, Девід Альмонд та багато інших. Серед ілюстраторів нагороду отримували: Моріс Сендак, Роберт Інгпен, Квентін Блейк, Ютта Бауер, Петер Сіс, Сюзанна Бернер та інші.
У 1973 році почесний диплом Міжнародної премії імені Андерсена за поему-казку «Барвінок і Весна» отримав український письменник Богдан Чалий, а 1979 року до «Почесного списку Андерсена» було вписано ім’я Всеволода Нестайка та його книжку «Тореадори з Васюківки».

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ:

середа, 25 березня 2020 р.

КУЛЬТУРНЕ ДОЗВІЛЛЯ ОНЛАЙН

З кожним роком в Інтернеті з'являється все більше різних віртуальних сервісів, які дозволяють не тільки здійснювати віртуальні подорожі по світу, а й побувати всередині безлічі музеїв, галерей мистецтв, соборів і храмів. Завдяки цьому тепер є можливість навідатися, наприклад, в Берлінську картинну галерею, Версаль або національну галерею Лондона. Причому здійснювати такі віртуальні «вилазки» можна як з комп'ютера, так і зі смартфона. Більш того, віртуальна прогулянка дозволяє побачити експонати, що зберігаються в запасниках, і приміщення, які в реальному музеї відвідувачам недоступні. А панорами, виконані у високій роздільній здатності, дають можливість розглядати всі тонкощі світових шедеврів.
Особливої уваги заслуговує проєкт Google Arts & Culture, який співпрацює з понад 1200 музеями, галереями й організаціями із 70 країн, щоб їх виставки були доступні в Інтернеті.
  • ВІРТУАЛЬНІ ТУРИ МУЗЕЯМИ УКРАЇНИ


  • ВІРТУАЛЬНІ ТУРИ МУЗЕЯМИ СВІТУ
Лувр (Париж, Франція)

Музей д'Орсе (Париж, Франція)

Метрополітен (Нью-Йорк, США)

Музей Гуггенхайма (Нью-Йорк, США)


Британський музей (Лондон, Великобританія)

Пергамський музей (Берлін, Німеччина)

Державний музей (Рейксмузей) (Амстердам, Нідерланди) 

Музей Ван Гога (Амстердам, Нідерланди) 


субота, 21 березня 2020 р.

21 БЕРЕЗНЯ - ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПОЕЗІЇ

Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня. Встановлено 1999 року ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО. Вперше відзначено 21 березня 2000 року.
Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якомога більше суспільної уваги. Крім того, Всесвітній день поезії дає можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів та літературним клубам, які відроджують споконвічну традицію живого звучання поетичного слова. Цей день, вважає ЮНЕСКО, повинен сприяти створенню у засобах масової інформації позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.
 Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура, звертаючись у березні 2003 року до міжнародної громадськості з нагоди Всесвітнього дня поезії, зазначив: «Поезія — це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів. Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія — головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку.
 Поезія необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення до поетичної творчості, її поширення та переклад — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості».


ОНЛАЙН-РЕСУРСИ ДЛЯ ПОЦІНОВУВАЧІВ ПОЕЗІЇ:


четвер, 19 березня 2020 р.

УКРАЇНСЬКІ ПОЕТИ-ЮВІЛЯРИ

19 березня 2020 року відзначаються ювілеї двох видатних українських поетів – Максима Рильського (125 років з дня народження) та Ліни Костенко (90 років з дня народження).
Максим Тадейович Рильський (19.03.1895-24.07.1964) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Близько шістдесяти років тривала діяльність М. Рильського в українській поезії, в якій він посів за значенням свого художнього внеску одне з перших місць. Як учений і критик він багато зробив для осмислення історії літератури та її сучасного досвіду; перу поета належать також праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства, теорії перекладу. Визнання наукових та літературних досягнень поета відбулись з обранням його академіком АН УРСР (1943 р.) та АН СРСР (1958 р.). Він активний учасник громадсько-політичного життя, був головою Спілки письменників України, обирався депутатом парламенту, очолював інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН СРСР, неодноразово нагороджувався високими урядовими нагородами.
Ліна Василівна Костенко (нар. 19.03.1930) – українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії (1987), премії Антоновичів (1989), входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія 1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.

Джерела до теми:

ТВОРЧІСТЬ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО
ТВОРЧІСТЬ ЛІНИ КОСТЕНКО

вівторок, 10 березня 2020 р.

НОВІ ВИДАННЯ БІБЛІОГРАФІЧНОГО ВІДДІЛУ

Становлення системи громадянської освіти в Україні : досвід та перспективи : рекомендаційний бібліографічний покажчик / Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації, ПОУНБ ім. І. П. Котляревського, бібліографічний відділ ; уклад.: В. А. Лашко, О. І. Щербініна ; ред. К. М. Щира ; відп. за вип. Л. М. Власенко. – Полтава: ПОУНБ, 2020. – 42 с.






Україна – НАТО : співробітництво заради миру : інформаційний список літератури. Вип. 4 / Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної адміністрації, ПОУНБ ім. І. П. Котляревського, бібліографічний відділ ; уклад. Л. В. Белаш ; ред. К. М. Щира ; відп. за вип. Л. М. Власенко. – Полтава: ПОУНБ, 2020. – 14 с.

середа, 4 березня 2020 р.

НОВІ НАДХОДЖЕННЯ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ ДО БІБЛІОТЕКИ ЗА ЛЮТИЙ 2020 РОКУ

Пропонуємо ознайомитися з новинками періодичних видань, які надійшли у фонд ПОУНБ імені І. П. Котляревського у лютому 2020 року. До вашої уваги – віртуальна виставка нових надходжень «Сторінками періодичних видань».
Оригінали можна переглянути у відділах Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. П. Котляревського: сектор періодичних видань бібліотеки (кімн. 312); відділ документів із природничих та аграрних наук (кімн. 408); відділ документів із економічних та технічних наук (кімн. 406); відділ абонемента (кімн. 208); відділ мистецтв (кімн. 313).