Тема репресованого покоління українських літераторів — це особливо болісна сторінка нашої культурної історії, адже письменникам довелося пройти складний шлях від тиску тоталітарного режиму до заслуженого визнання. Такою письменницею є Зінаїда Тулуб, у якої роки неволі, нав’язані режимом, відняли двадцятирічний відрізок життя й творчої свободи.
Зінаїда Павлівна Тулуб народилася 28 листопада 1890 р. у Києві. Середню освіту отримала у 1904-1909 рр. в Ольгинській гімназії. Перші вірші З. П. Тулуб були надруковані у 1910 р. на сторінках періодичних видань: «Киевские вести», «Киевская мысль», «Вестник Европы» тощо. Згодом почала писати прозові твори. Зокрема, у 1916 р. було надруковано її повість «На роздоріжжі». Перекладала твори М. Коцюбинського, В. Стефаника, Г. Косинки, Я. Качура та Ю. Яновського.
У 1917 р. Зінаїда Тулуб закінчила слов’яно-російський відділ історико-філологічного факультету Вищих жіночих курсів. Після захисту дисертації працювала у Київському університеті. Згодом завідувала вечірньою школою грамоти, читала лекції, викладала в індустріальному інституті. Від 1926 р. працювала у Всеукраїнському фотокіноуправлінні сценаристом агітаційних фільмів, завідувала літературним відділом. Написала кіносценарії «Бандити», «До великої мети», «Барометр підвів» тощо. Також здійснювала переклади з французької та німецької. У 1920-ті рр. самотужки опанувала українську мову. У 1934 р. прийнята до Спілки письменників СРСР. У 1936 р. взяла шлюб із композитором і диригентом Олександром Мартинсеном.
Найвідоміший роман письменниці – «Людолови», над яким вона працювала майже десть років, був опублікований у 1934-1937 рр. Роботі над історичним романом сприяв П. Тичина. У 1937 р. твір був представлений на Всесвітній виставці в Парижі (Франція). Невдовзі авторку звинуватили у причетності до контрреволюційної організації, унаслідок чого вона була заарештована та отримала вирок у вигляді десятирічного терміну ув’язнення, яке відбувала у Ярославської в’язниці та таборах на Колимі.
Від 1947 р. працювала шкільним бібліотекарем в Алма-Атинській області, але у 1950 р. знову зазнала висилки – цього разу до Кокчетавської області Казахської РСР (нині частина Акмолинської області, Республіка Казахстан).
Судовий вирок був скасований 23 червня 1956 р., відтак Зінаїда Павлівна повернулася до Києва.
Після «вимушеної» перерви починається третій період творчості Зінаїди Тулуб. Уже немолода письменниця одразу активно береться до роботи. Вона редагує роман «Людолови», який перевидається в 1957 році в Україні, а в 1962 році – в скороченому варіанті «Сагайдачний» у Москві. 1964 року виходить друком новий роман «В степу безкраїм за Уралом…», який сприймається дуже прихильно не лише читачами, але й офіційною критикою. Таким чином, «хрущовська відлига» знову радикально змінює понівечене майже 20-літньою неволею життя письменниці. У київському Будинку літераторів 12 травня 1962 року влаштовують вшанування письменниці з приводу 50-річчя її творчої діяльності.
Але ця хвиля визнання була аж занадто запізнілою. Вона вже не могла компенсувати вимушене творче мовчання, втрачене здоров’я, а головне – викорінити з душі письменниці страх, посіяний у ній страшною сталінською репресивною машиною.
Померла письменниця 26 вересня 1964 р.
За матеріалами:
- Загорулько Р. Зінаїда Павлівна Тулуб (1890-1964) [Електронний ресурс] / Р. Загорулько // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України : [вебсайт]. – Режим доступу: https://csamm.archives.gov.ua/2020/11/27/zinaida-pavlivna-tulub-1890-1964/
- Коврігіна Л. Роль родинного оточення, самоосвіти та суперечностей доби в становленні творчої особистості Зінаїди Тулуб [Електронний ресурс] : (закінчення) / Л. Коврігіна // Українська література в загальноосвітній школі. – 2014. – № 10. – С. 7–9. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ulvzsh_2014_10_3.
ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ