…Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
Василь Симоненко
«Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України», – писав про поета Євген Сверстюк. Він був першим паростком хрущовської відлиги і першою жертвою системи, яка панічно боялася мислячих людей. «І як же ненавиділи його поезію, його пам’ять сталіністи, які за часів Брежнєва здобувалися-таки на реванш за удар, завданий їм на XX з’їзді КПРС. Не вмер би Василь Симоненко – його б вони загнали туди, куди загнали Василя Стуса, чи Івана Світличного, чи Євгена Сверстюка, чи Івана Дзюбу, чи Олеся Бердника, чи багатьох інших…Вони б знайшли спосіб розквитатися із ним. Але – і в цьому я непохитно впевнений – не змусили б його відмовитися від свого «Я», – так характеризував ту епоху Святослав Тельнюк.
8 січня визначному українському поету, талановитому журналісту Василю Андрійовичу Симоненку виповнилося би 90 років. Він один із найяскравіших представників покоління «шістдесятників» у літературі, «лицар українського відродження». Йому було не повних 29 років, коли він полишив цей світ. Усього лише 10 років творчої діяльності. Немає літературного жанру в якому він не творив би: вірші, проза, байки, казки, сатиричні та гумористичні вірші, епіграми, пародії.
Життя поета тісно пов’язане з трьома регіонами — Полтавщиною, де він народився, Київщиною, де він навчався та знайшов однодумців, друзів із дисидентських кіл, і Черкащиною, де по-справжньому розпочалось і трагічно обірвалося його життя. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшла лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962).
Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-их pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад, зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства, викриття жорстокостей радянської деспотії, затаврування російського великодержавного шовінізму тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України.
Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, указаний Т. Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст.
Життя Василя Симоненка обірвалося в грудні 1963 року, коли йому було лише 28 років. Він був скромною людиною, чесним, правдивим трудівником поетичного слова, ніколи не був зручним і кишеньковим. Став насправді народним Поетом. Громадянсько-поетичної відваги Симоненкові аж ніяк не бракувало, і найкраще мало бути попереду.
Останні рядки написані поетом:
«Прощай, мій зошите! Спасибі тобі, друже,
Що ти думок моїх не відцуравсь,
Що ти свої клітини тепло мружив,
Коли над римами я потом обливавсь.
Ти їх сприйняв без жодної огуди,
Єдиний мій читач і шанувальник мій.
Чи сприймуть їх колись і прочитають люди –
Побачимо. Прощай, товариш мій.»
У 1965 році Симоненка висунули на Шевченківську премію. Однак отримав її лише через 30 років, уже в Незалежній Україні. Посмертно.
За матеріалами інтернет-видань
ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ:
