САЙДЕ АРІФОВА – КРИМСЬКОТАТАРСЬКА ПРАВЕДНИЦЯ СВІТУ (до 110 річчя від дня народження)

Кримськотатарський народ дав світові багато видатних людей – мислителів, лікарів, письменників, політиків, героїв. Серед них з особливим почуттям поваги і захоплення називають ім’я Сайде Аріфової, мусульманки, що рятувала євреїв від звірств нацистів.

Сайде Аріфова (Saide Arif qz Arifova), уродженка Бахчисараю. Народилася 13 лютого 1916 року. Під час Другої Світової війни вона – кримська татарка, мусульманка – ризикуючи життям, врятувала від вірної загибелі 88 євреїв.

Працюючи завідуючою бахчисарайським дитячим садом, вона приховувала національність своїх вихованців, давала неправдиві присяги есесівцям, заступалася за чужих дітей, ховала мешканців дитячого будинку, дбала про них і всіляко їм допомагала, діставала фальшиві документи і медичні довідки, рятуючи таким чином десятки життів.

До середини 1943 року про Сайде Аріфову, що рятувала людей, дізналися в партизанському командуванні Криму. Комісар Південного з’єднання Кримських партизан, що базувалися в Ялтинських лісах, Мустафа Селімов послав до неї свою зв’язкову Майє Хуршудову.

У вересні 1943 року, після падіння опору Керченських каменоломень Аджи-Мушкая, фашисти зібрали воєдино 73 дитини – дітей керченських партизанів і солдатів, що билися в цих каменоломнях. Це були хлопчики і дівчатка віком від 2-х до 15-ти років. Дітей (в основному – єврейської національності) розподілили за віком і помістили в Керченський дитячий будинок і будинок крихіток. Всіх дітей обслуговував персонал з семи осіб. Очолювала дитячий будинок Мірра Михайлівна Мірошниченко. Окупанти нагородили її німецьким орденом: дитбудинок її зусиллями утримувався в строгості, говорити дозволялося тільки німецькою. Розмови російською не схвалювалися. Кожен ранок починався з німецької гімну. Але крім цього, вихованці дитбудинку служили прикриттям для фашистів: у вересні 1943 року 73 дитини були розміщені на верхніх палубах німецьких військових кораблів, які йшли з Керчі до Севастополя. Через «живий щит» з дітей радянські льотчики не могли бомбити і топити ці німецькі судна.

Діти були дуже виснажені і доведені до знемоги. Потрібно було створити їм елементарні умови, організувати харчування. Аріфова запропонувала свою допомогу в якості нічної няні і допомогу в постачанні дітям харчуванням, постільної білизни, ковдр, подушок. Для цього їй довелося обходити будинки жителів Бахчисараю, збираючи речі і продукти – борошно, крупу. Бахчисарайці ділилися з дітьми хто чим міг: хтось давав трохи картоплі, хтось – буряк або гарбуз. Завдяки цьому діти поступово почали оговтуватися від хвороб і нездужань.

8 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ТА ПЕРЕМОГИ НАД НАЦИЗМОМ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

8 травня 1945 року набув чинності Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, підписаний сторонами війни у Реймсі 7 травня. Проте Йосип Сталін був незадоволений низьким рівнем радянського представництва під час підписання капітуляції і вимагав повторної церемонії підписання акту, яку зрештою провели у Берліні того ж 8 травня. Повторний акт набув чинності 9 травня, про що і було оголошено у Москві. Саме ці події призвели до початкових розбіжностей у відзначенні дат 8 та 9 травня. Факт підписання капітуляції у Реймсі був засекречений за наказом Сталіна і весь час існування Радянського Союзу відзначалась тільки дата 9 травня. Решта світу відзначала День перемоги 8 травня або 2 вересня, коли капітуляцію підписала Японія. Перша тріщина в альянсі між Заходом та Радянським союзом проявила себе вже у той день.

З часом історики оцінили масштаб втрат людства під час Другої світової війни і ставлення до дат змінилось. Більшість європейських країн відзначали 8 травня як день пам’яті жертв війни. До такої моделі вшанування 8 травня Україна приєдналась у 2014 році, коли відбувся остаточний розрив з радянською історичною спадщиною. Була прийнята загальноєвропейська символіка – червоний мак пам’яті та гасло «Ніколи знову!». Україна була ареною битв починаючи з 1939 року, коли Гітлер та Сталін розділили Польщу. Німецький наступ 1941 року та радянський наступ 1944 року прокотились по Україні хвилями руйнування та знищення. Саме тому українці розуміють значення війни та її жертв.

З іншого боку, радянське відзначення дати 9 травня було доволі своєрідним. Йосип Сталін, знаючи про свіжі рани завдані війною, ніколи не акцентував увагу на цьому дні. Для того, щоб попередити народне невдоволення загальною розрухою та жертвами, пам’ять про війну намагались зайвий раз не ворушити. 1947 року День перемоги став звичайним робочим днем, хоча і залишився державним святом. У газетах передавали вітання з Днем перемоги, але комуністичні свята травня і жовтня відзначались значно гучніше і з більшим розмахом. Хрущов у цілому продовжував сталінську політику вшанування пам’яті, оскільки пам’ять про війну була ще свіжа. 

Перелом стався під час святкування ювілею 20 річчя Перемоги у 1965 році за правління Леоніда Брежнєва. Із втратою популярності комуністичної ідеї радянським керівникам потрібен був новий символ загальнодержавного значення. Ним став День перемоги 9 травня, який поступово набрав ознак державного культу. Розробка міфів та ідеології свята відбувалася протягом усього періоду правління Брежнєва. Навіть Перебудова Горбачова та гласність не завдали міфу про Перемогу серйозної шкоди. Зрештою, культ Дня перемоги пережив розпад Радянського Союзу та набув відверто гротескних форм. За часів правління Путіна цей культ у Росії було взято за основу політичної ідентичності. Замість вшанування жертв війни, свято 9 травня стало пошаною величі самої перемоги та її бенефіціарів. Жертви були забуті, їх значення знецінене а гаслом стало бадьоро-хижацьке «Можемо повторити!».

Наслідки такої політики пам’яті Україна відчула 24 лютого 2022 року. Тепер українці знову переживають війну за своє існування. Під час Другої світової війни українці як бездержавна нація були змушені воювати в арміях протиборчих сторін. У Червоній армії українці становили 23% особового складу. Німеччиною були створені національні частини з колаборантів. Безнадійну боротьбу на два фронти (проти СРСР та Третього Рейху) вела УПА. Тепер збройну боротьбу проти агресора ведуть Збройні сили України для того, щоб майбутнім поколінням українців не довелось знову воювати у чужих війнах. 8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та має нове гасло: «Пам’ятаємо! Перемагаємо!».

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ:

8 ТРАВНЯ - ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ТА ПРИМИРЕННЯ

День пам'яті та примирення — пам'ятний день в Україні, який вшановують 8 травня, в річницю капітуляції нацистської Німеччини (цю подію заведено розглядати як символ перемоги над нацизмом). Відповідно до Указу Президента України, підписаного 2015 року, «з метою гідного вшанування подвигу Українського народу, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, висловлення поваги усім борцям проти нацизму, увічнення пам’яті про загиблих воїнів, жертв війни, воєнних злочинів, депортацій та злочинів проти людяності, скоєних у роки війни, посилення турботи про ветеранів війни, учасників українського визвольного руху цього періоду, жертв нацистських переслідувань, утвердження спадкоємності традицій воїнів — переможців нацизму та нинішніх захисників Вітчизни, консолідації суспільства навколо ідеї захисту України…установити в Україні День пам'яті та примирення, який відзначати щороку 8 травня...".

Друга світова війна, яка тривала з 1939 до 1945 року, була одним із найкривавіших та найбільших збройних конфліктів в історії людства. Участь у ній брали понад 60 держав. Бойовими діями були охоплені Європа та Східна Азія, Африка й Близький Схід, Атлантика і Тихий океан. Загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. Україна була одним з основних полів битв Другої світової війни, і простором, де тоталітарні режими – нацистський і радянський – вчиняли масові злочини.

Відзначати День пам’яті та примирення 8 травня – європейська традиція пам’яті про Другу світову війну. Запроваджуючи цю пам’ятну дату, Україна прагнула доєднатися до європейської традиції відзначення перемоги у Другій світовій війні, пошанування всіх борців із нацизмом та жертв війни. А також – нагадати, що війна розпочалася внаслідок домовленостей між двома тоталітарними режимами: націонал-соціалістичним (нацистським) у Німеччині й комуністичним в СРСР.  У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

Другий рік поспіль українці проводять цю памʼятну дату в умовах сучасної повномасштабної війни Росії проти України, яку називають найбільшою війною в Європі з часів Другої світової. Чимало жахіть війни, які раніше асоціювалися з останнім глобальним конфліктом, стали реальністю в Україні внаслідок воєнних злочинів російської армії та керівництва РФ.

Надзвичайно важливо згадувати та вшановувати подвиг тих, хто боровся з нацизмом і переміг його. Не менше заслуговують на увагу та пам’ять і жертви війни: остарбайтери, діти війни, цивільні, які постраждали від бойових дій та окупації їхніх міст і сіл. Війна – це не лише танки, гармати й масштабні бої. Це – долі, мільйони маленьких і великих людських бід, які тривали роками. 

За матеріалами: https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/vchytelyam/metodychni-rekomendaciyi/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-ta-prymyrennya-8-travnya-20231

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ

Підготувала Нестеренко О. В., провідний бібліограф бібліографічного відділу

БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Наш Переможний травень залишається в душі і в серці кожної людини незважаючи ні на що…

Бібліографічний відділ ПОУНБ ім. І. П. Котляревського вітає і бажає всім нам здоров'я, миру і порозуміння.

 Пропонуємо переглянути бібліографічний список «Бібліотеки України під час окупації періоду Другої світової війни».

Бібліотеки залишалися відкритими для читачів, але осінь 1941 року показала як різко скоротилася відвідуваність. Це і зрозуміло, адже люди йшли на фронт і народне ополчення, їхали на будівництво оборонних рубежів, евакуювалися, гинули. І все-таки читали! Бібліотеки в той важкий час вистояли, вони – змогли, зможемо і ми сьогодні.

1. Бібліотеки Києва у період нацистської окупації (1941–1943) : дослідження: анот. покажчик : публікації документів / уклад. Л. А. Дубровіна, Н. І. Малолєтова. – К., 2004. – 813 с.
2. Кашеварова Н. Г. Бібліотеки України під час окупації періоду Другої світової війни (за донесеннями німецького бібліотекаря Олександра Гімпеля) [Електронний ресурс] // Рукописна та книжкова спадщина України. – 2016. – Вип. 20. – С. 294–326. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/rks_2016_20_20 (дата звернення: 07.05.2020). – Назва з екрана.
3. Кашеварова Н. Г. Деятельность зондерштаба «Наука» Оперативного штаба рейхсляйтера Розенберга по конфискации ценностей научных учреждений Украины (1941–1943) / Н. Г. Кашеварова // Библиотеки национальных академий наук : проблемы функционирования, тенденции развития : науч.-практ. и теор. сб. / редкол.: А. С. Онищенко (пред.) [и др.]. – К. : НБУВ, 2005. – Вып. 3. – С. 298–316.
4. Себта Т. М. Українська частка Східної бібліотеки Розенберга (1941–1945) / Т. М. Себта // Український археографічний щорічник. – 2007. – Вип. 12. – С. 299–318.
5. Бібліотечні фонди Харкова в роки Другої світової війни : документи / упоряд. І. Я. Лосієвський [та ін.]; ред. І. Блохіна [та ін.]. – К., 1997. – 102 с. (Доля культурних скарбів України під час Другої світової війни: архіви, бібліотеки, музеї, Вип. 2).
6. Дзюбан Р. II відділ Державної бібліотеки у Львові навесні 1944 року : переміщення і втрати / Р. Дзюбан // Україна-Польща : історична спадщина і суспільна свідомість. – Львів, 2010–2011. – Вип. 3/4. – С. 159–169.
7. Бєлоус І. О. Діяльність Бібліотеки Львівської політехніки під час німецької окупації Львова у 1941–1944 рр. / І. О. Бєлоус // Сучасні проблеми діяльності бібліотеки в умовах інформаційного суспільства : матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції, 25 жовтня 2012 р., м. Львів. – Львів : Вид-во Львів. політех., 2012. – С. 34–43.
8. Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника : переміщення і втрати фондів : зб. документів і матеріалів / упоряд.: Г. Сварник (керівник);  Р. Дзюбан, М. Кривенко та ін. /  НАН України; Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. – Т. 1: 1939–1945. – Львів, 2010. – 620 c.
9. Березюк Н. М. Это нужно живым (судьба библиотеки Харьковского университета в годы Великой Отечественной войны) / Н. М. Березюк // Universitates. – 2002. – № 3. – С. 34–40.
10. Кашеварова Н. Г. Діяльність робочої групи «Харків» Оперативного штабу Розенберга з вивезення бібліотечних фондів у період нацистської окупації України // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2005. – № 2. – С. 37–45.
11. Калашнікова В. Бібліотечні фонди України в роки Великої Вітчизняноївійни (на прикладі Харківської, Ворошиловградської та Сталінської областей) / В. Калашнікова // Історична панорама : зб. наук. ст. ЧНУ. Спеціальність «Історія». – Чернівці : Вид-во Чернівецького нац. ун-ту ім. Ю. Федьковича «Рута», 2008. – Вип. 7. – С. 113–130.
12. Мариупольские библиотеки в оккупации [Електронний ресурс] // Старый Мариуполь : история Мариуполя: веб-сайт. – Режим доступу: http://old-mariupol.com.ua/mariupolskie-biblioteki-v-okkupacii/ (дата звернення: 07.05.2020).
13. Коваль М. В. Доля української культури за "нового порядку" (1941- 1944 рр.) // Український історичний журнал. – 1993. – № 12. - С. 15–38.
14. Коваль М. Теоретичні засади злочинних дій нацистів щодо української культури та їх реалізація під час окупації України в 1941 - 1944 pp. // Повернення культурного надбання України. Проблеми. Завдання. Перспективи. – Вип.7. Культура і війна. Погляд через півстоліття. – К.: Абрис,1996. – С. 15-18.
15. Лазоренко Ю. Втрати книжкових скарбів бібліотек України в роки Великої Вітчизняної війни та проблеми їх повернення // Повернення культурного надбання України: Проблеми, завдання, перспективи. – Вип. 6. – С. 298–312.
16. Книга. Бібліотека. Війна: (збірка статей, спогадів бібліотекарів, читачів, ветеранів та дітей Великої Вітчизняної війни) [Електронний ресурс] / Комунальний заклад «Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека імені О. М. Горького» Запорізької обласної ради. – Запоріжжя, 2014. – Режим доступу:  https://ru.calameo.com/read/00429477452151cd848ea (дата звернення: 07.05.2020). – Назва з екрана.
17. Прокопчук В. С., Айвазян О. Б. Бібліотеки Кам’янець-Подільської області в суворі 40-і роки ХХ ст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.khnu.km.ua/about_library/naukova_robota/2018/111-pages-12-25.pdf (дата звернення: 07.05.2020). – Назва з екрана.

Підготувала Захарченко С. М., завідувач відділу