Зазвичай здатність чути звуки, зокрема й людську мову, сприймається нами як належне, і саме завдяки слуху люди вчаться говорити ще в ранньому дитинстві. Проте поруч завжди є ті, хто позбавлений цієї можливості з різних причин. Найкращим рішенням в такому випадку є вивчення та використання жестової мови — це надає можливість людям з вадами слуху адаптуватися в суспільстві та жити повноцінним життям.
23 вересня у світі щороку відзначають Міжнародний день жестових мов. Це свято було запроваджене ООН у 2017 році на підтримку ініціативи Всесвітньої федерації глухих — організації, що нині об'єднує 135 національних асоціацій глухих, і захищає права близько 70 млн глухих по всьому світу. Саме 23 вересня було обрано як дату відзначення свята, оскільки цього дня у 1951 році було утворено Всесвітню федерацію глухих.
У резолюції Генасамблеї ООН, яка проголошує Міжнародний день жестових мов, наголошується, що ранній доступ до мови жестів і послуг мовою жестів, включаючи якісну освіту, має життєво важливе значення для зростання і розвитку глухої людини. В ООН зазначають, що запровадженням цього свята, зокрема, визнається важливість збереження жестових мов як елемента мовного та культурного розмаїття.
Перші згадки про використання жестової мови людьми, які мають вади слуху або мовлення, прийшли з Давньої Греції. Трактат Платона «Кратил», написаний в V столітті до нашої ери свідчить про те, що в ті часи люди з подібними обмеженнями вже користувалися жестами замість слів. Згодом Арістотель висловив думку, що глухих неможливо чомусь навчити саме тому, що вони не чують мови.
На жаль, ця теорія прижилася, і до глухих ставилися як до неповноцінних людей — їм відмовляли у праві власності та забороняли одружуватися, бо думали, що глухота передається дітям. Чимось таким, чого слід соромитися, стала й мова жестів, тому глухі люди були позбавлені можливості відкритого спілкування.
Найбільше досягнення в ранній історії жестової мови належить іспанському монаху — Хуану Пабло де Бонету. В 1620 році він опублікував першу книгу з мови жестів, яка містила алфавіт із зображенням рухів пальців та кистей рук, що означали певні звуки. Дякуючи цій книзі, жестову мову вперше було визнано гідною формою спілкування.
1760 року паризький священник Шарль Мішель де л’Епе відкрив безкоштовну школу мови жестів, яка отримала назву Королівського інституту глухонімих. Відтоді де л’Епе вважають одним із засновників сурдопедагогіки.
У Великобританії популяризував жестову мову Томас Брейдвуд — він заснував Академію для глухонімих, де навчав унікальному дворучному методу знаків. Цей метод досі лежить в основі жестової мови, яку використовують сучасні британці.