15 ЛИПНЯ — ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Досліджуйте ключові етапи становлення української державності від Київської Русі до сучасної України

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ: ГЕТЬМАН, ЩО РОЗПАЛИВ ВОГОНЬ УКРАЇНСЬКОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ (до 430-річчя від дня народження)

Постать Богдана Хмельницького завжди посідала центральне місце в історії України. Ще за свого життя він викликав захоплення в одних і різке засудження інших, про нього писали представники королівських родин і європейські дипломати, до нього з надією  зверталися тисячі уярмлених селян, з ним пов’язував свою долю і український народ – чи то в далекому ХVІІ ст., чи у новітні часи, коли нація, піднявшись на боротьбу за незалежність своєї країни, вбачала в його імені символ військової доблесті, незламності, сили і віри у перемогу.

Богдан Хмельницький належав до обраних провидінням постатей своєї доби. Лише людині непересічного інтелекту, сили волі, передусім, військового таланту і широкого політичного кругозору вдалося підготовити й очолити загальнонаціональну боротьбу українського народу проти польських загарбників. Авторитет Богдана Хмельницького в українському середовищі був надзвичайно великий. Він зосередив у своїх руках всю державну владу. У ролі єдиновладця Богдану Хмельницькому вдалося утриматися завдяки високим особистим якостям: «харизма, так називається надзвичайна властивість, через яку її (особу) оцінюють як обдаровану надприродними або надлюдськими силами, як посланого богом чи зразкового вождя».

Ця добірка книг, для тих, хто цікавиться історією України та постаттю Богдана Хмельницького.

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО СУВЕРЕНІТЕТ – ПЕРШИЙ КРОК ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Дорога України до незалежності була довгою й тернистою. Впродовж століть український народ виборював право жити у власній державі, говорити рідною мовою, зберігати свою культуру й самостійно вирішувати свою долю.

Кінець 1980-х став часом великих змін: радянська система слабшала, а в серцях мільйонів українців зростало прагнення до волі. Саме в цьому історичному контексті, 16 липня 1990 року, Україна проголосила Декларацію про державний суверенітет — перший офіційний крок до справжньої незалежності. Цей день став символом національного пробудження та віри у майбутнє, з якого розпочався новий етап в історії державотворення. 

Відділом наукової інформації та бібліографії підготовано інформаційно-бібліографічні матеріали "Декларація про суверенітет – перший крок до незалежності України", які допоможуть детальніше ознайомитися із ключовими документами, дослідженнями та публікаціями, що висвітлюють історичне значення проголошення Декларації про державний суверенітет України.   

Представлені джерела допоможуть глибше зрозуміти передумови, зміст та наслідки цього історичного рішення для українського державотворення.

ПЕРША УКРАЇНСЬКА КОНСТИТУЦІЯ: ДО ДНЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

У сучасному світі Конституція як нормативно-правовий акт найвищої сили, який закріплює права та свободи людини і громадянина, основоположні засади політичного й суспільного життя, механізми здійснення державної влади та реалізації народом свого суверенітету, є маркером цивілізованості й правового характеру держави. Конституція є особливим стратегічним законом держави, його правовим паспортом, утіленням досвіду й традицій державного будівництва народу впродовж свого буття та може бути своєрідним виявом його національної ідеї.

Конституція Пилипа Орлика є важливою історичною пам’яткою та надбанням українського народу, яка базується на концептуальних засадах справедливості, гуманізму, демократичного устрою держави, розвитку народовладдя, забезпеченні прав і свобод людини, поділу владних повноважень між різними структурами державного механізму. Вона є втіленням моделі вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві на свободу та самовизначення. 

Попри те, що Конституція так і не була втілена в життя, вона, однак, являє собою найвидатнішу історичну державно-політичну пам’ятку. «Пакти і Конституція прав і вольностей Войська Запорозького» має посісти гідне місце в історіографії і, здається, і до сьогодні зберігає актуальність для незалежної самостійної України.

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ:

УКРАЇНСЬКІ ОНЛАЙН-БІБЛІОТЕКИ

УКРАЇНІКА – національний довідково-інформаційний та документальний ресурс архівних, рукописних і друкованих джерел, створених в Україні або інших державах – про Україну, її історію, економіку, культуру, що ґрунтується на засадах обліку та акумуляції документальної спадщини українського народу.

Ініціатором створення електронної бібліотеки «Україніка» виступила Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ) як структура НАН України. Розробили його, підтримують, наповнюють та обслуговують співробітники Інституту інформаційних технологій НБУВ.

Мета проекту – акумулювати у цифровому форматі твори усіма мовами, незалежно від місця видання, про український народ, територію України та про всі народи, які жили або живуть на цій території. Це дозволить надати користувачам електронної бібліотеки (ЕБ) знання про Україну, її народ, його історію, традиції та культуру, розбудовану політичну націю, сформовану нею державу; матеріали про природне, географічне середовище, демографічний, економічний, соціальний, освітній, науковий потенціал України, здобутки української нації, її місце у світовому цивілізаційному розвитку. Основними завданнями ресурсу є:

• надати широкій громадськості доступ до документів державно-національної ваги;

• забезпечити користувачам єдину точку входу для пошуку різнорідних за видами і тематичною спрямованістю ресурсів Україніки;

• збирати та архівувати мережеві електронні ресурси Україніки (насамперед електронні версії книг і періодичних видань);

• забезпечити збереження рідкісних бібліотечних та архівних фондів Україніки в електронному форматі;

• створити на базі ресурсів ЕБ персональні, тематичні та проблемно-орієнтовані електронні колекції;

• популяризувати українську мову та культуру, поширювати українську літературу для україномовних зарубіжних користувачів;

• створити можливості використання фондів ЕБ у наукових дослідженнях, в освітніх процесах, а також з метою популяризації іміджу України у світі.

Принциповим в організації ресурсів ЕБ є впровадження єдиної системи організації знань на основі наукового довідково-пошукового апарату. Основні поняття представленої галузі знань супроводжуються іконографічною та довідково-енциклопедичною інформацією, що надає змогу визначити для кожного ресурсу його тематичні, територіальні, часові й інтелектуальні атрибути. Все це створює для дослідників умови ефективного пошуку джерел наукової інформації.

Основними джерелами поповнення ЕБ є електронні ресурси НБУВ, вільнодоступні мережеві електронні ресурси, українознавчі сайти та веб-ресурси наукових установ і закладів культури, оцифровані видання із фондів НБУВ. Інтернет-ресурси включені в єдину пошукову систему ЕБ разом з іншими електронними документальними інформаційними джерелами.

ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ У ФОНДАХ ПОУНБ імені І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

Науково-популярний журнал «Локальна історія» від однойменного видавництва пропонує цікаві та маловідомі матеріали з історії України. Кожен окремий номер журналу присвячено конкретній темі з історії України, матеріал з якої становить не менше третини обсягу номера. Це можуть бути історична особа, явище, подія, організація або географічний об’єкт. Усі теми розглядаються саме з сучасної історичної точки зору та з огляду на український контекст. Матеріал носить публіцистичний характер, але широта охоплення теми та якість подачі дозволяють читачам журналу якнайбільше ознайомитись з історією, культурою та географією рідного краю.

Для збереження історії, що зникає з нашого сьогодення, журналісти видання взяли десятки інтерв’ю з видатними особами, ветеранами та очевидцями історичних подій. Публікуються статті істориків, культурологів, журналістів та літераторів, у тому числі і зарубіжних. Видання має також високий рівень поліграфічної якості та художнього оформлення. Журнал «Локальна історія» є частиною більшого науково-дослідницького проєкту «Локальна історія», який також займається видавничою діяльністю. Метою створення журналу було дати суспільству зрозумілий та якісний продукт, який би показував, чому історія важлива, чому вона актуальна сьогодні та як може бути використана для проєкцій на майбутнє.

Журнал можна переглянути у відділах Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського: відділ обслуговування користувачів (кімн. 310) та відділ абонемента (кімн. 208).

БІЙ ПІД КРУТАМИ: ІСТОРІЯ, СИМВОЛ, ПАМ’ЯТЬ

КРУТИ
Стою німий... Схиляю низько чоло...
У спогадах подія судних днів
Жива встає... Точився бій навколо...
О, скільки їх, відважних юнаків,
За рідний край і за любов до волі
Лягли от тут, на цьому полі!..
Ой, поле, поле крові і скорботи!..
Тут в сяйві ранку нашої весни
Почавсь новий шлях хресний до Голготи
І залунало зрадливе: «Розпни!..»
Немов Христа друге страшне розп'яття
Судилося Вкраїні... О, прокляття!

Демид Бурко, історик церкви, літератор

29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Бій під Крутами був одним з етапів неоголошеної війни Радянської Росії проти незалежної України у 1917–1920 роках. Особливістю бою є те, що в ньому на захист Української Народної Республіки в умовах політичної та управлінської неспроможності тогочасної української влади добровільно стали київські студенти, гімназисти та юнаки військової школи супроти ворога, який мав багаторазову чисельну перевагу. Саме тому бій під Крутами, незважаючи на те, що він завершився військовою поразкою для Української Народної Республіки, на довгі часи став для патріотів України прикладом героїчного подвигу і звитяги в ім’я України та її незалежності. Подвиг крутянців навчає, що свобода і доля України залежать від готовності кожного українського громадянина поважати і захищати інтереси своєї країни.

Бій під Крутами – трагічна і важлива подія в історії нашої країни, яка нагадує про боротьбу за незалежність України. Історія повторюється – сьогодні ми продовжуємо тримати оборону від російського вторгнення.

Пропонуємо вашій увазі віртуальний огляд літератури про події під Крутами. 

Підготувала: В. А. Лашко, головний бібліограф відділу наукової інформації та бібліографії 

ЗАКОХАНИЙ У МИСТЕЦТВО : до 175-річчя з дня народження Богдана Ханенка

Богдан Ханенко

Музей має бути не тільки зібранням раритетів і зразків, він має бути одночасно й школою, храмом, священним місцем, куди мають линути всі для вивчення прекрасного й поклоніння красі.

Богдан Ханенко

Одним із напрямків національно-культурного відродження України в ХІХ ст. стало формування українцями приватних зібрань та колекцій історико-культурного призначення. За особистою ініціативою українське дворянство, що мало родинні зв’язки з польським, литовським, молдавським та російським дворянством почало формувати власні приватні колекції, тим самим формуючи музейну справу на Україні. Прикладом такої кропіткої роботи по збиранню власної колекції є діяльність меценатів сім’ї Ханенків.

Богдан Іванович Ханенко народився у січні 1849 р. на Чернігівщині і походив з давнього українського козацькодворянського роду. Активно займався громадською діяльністю і паралельно із цим захоплювався старожитністю та творами світового мистецтва. Найбільшою заслугою Богдана Івановича є заснування музейної колекції світового мистецтва, яку він заповів громаді міста Києва. Протягом 40-ка років він збирав колекцію, яка вважалася найкращим приватним зібранням в Російській імперії. Проживаючи у Петербурзі, він купує перші художні твори. Подорожуючи Європою, активно відвідує аукціони у Відні, Берліні,

Богдан і Варвара Ханенки

Варшаві, Парижі, Флоренції. Ханенко підтримував ділові та дружні стосунки із відомими європейськими та вітчизняними мистецтвознавцями – В. Боде, М. Флідлендером, М. Біляшівським, А. Праховим та ін. Також колекціонує пам'ятки Близького та Далекого Сходу, Стародавнього Світу.

Свій маєток у Києві в 1890-х роках Б. Ханенко облаштував під потреби зберігання і презентації колекції, бо на його думку «Шедеври геніїв…не повинні належати лише тим, хто ними володіє, художні твори – спадщина, яка належить всім» [5, с.99]. У 1904 р. за ініціативи Богдана Ханенка, на основі зібрань його колекції, в Києві було відкрито перший музей загального доступу, зараз це Національний Художній музей України.

ГОЛОДОМОР 1932-1933: УКРАЇНА ПАМ’ЯТАЄ – СВІТ ВИЗНАЄ

Кожного листопада, вже протягом багатьох років, Україна та інші країни світу згадують жертв Голодомору 1932 – 1933 рр., що став однією з найтрагічніших сторінок у історії нашого народу. Цю скорботну дату ми згадуємо сьогодні в реаліях нової боротьби за виживання української нації. Через 90 років після вчинення Голодомору-геноциду на теренах України росія вчиняє новий геноцид – війною.

Голодомор – штучно створений у 1932–1933 роках більшовицьким режимом СРСР голод, від якого загинули мільйони українців. Аналоги подібним злочинам у світовій історії як за масштабом, так і за жорстокістю й цинізмом методів його здій­снення важко знайти. Багато десятиліть у Радянському Союзі (СРСР) тема Голодо­мору перебувала під суворою забороною. Навіть люди старшого покоління, яким вдалося пережити цю трагедію, не наважу­валися говорити про неї публічно. І лише після здобуття Україною незалежності правда про Голодомор повертається до пам’яті народу, стає його болем, реквіємом і одночасно символом незнищенності нації [3].

В пам’ять про мільйони загиблих від Голодомору 1932–1933 років, вшановуючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії українського народу відділ наукової інформації та бібліографії підготував інформаційну пам’ятку «Голодомор 1932-1933: Україна пам’ятає – світ визнає».

Видання розрахована на широке коло читачів з метою якомога глибшого осмислення взаємозв’язку геноцидного імперського і сталінського Голодомору 1932–1933-х  рр. із нинішньою окупаційно-геноцидною війною путінської росії проти суверенної України.

24 СЕРПНЯ – ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

                                Незалежність можлива лише тоді, 

 коли є люди, які готові за неї боротися

Валерій Залужний

24 серпня Україна відзначає День незалежності – державне свято на честь ухвалення в 1991 році Акта проголошення незалежності України. Ця історична подія увінчала тривалий шлях Українського народу до самостійності. Історичні факти переконливо свідчать, що український народ протягом кількох століть мав свою державність, відстоював її, боровся за її відродження та збереження. Свою державність він творив на власній землі, власними зусиллями, а не шляхом загарбання і поневолення чужих територій.

Україна здобула незалежність юридичним шляхом, після ухвалення низки документів, що проголошували державний суверенітет. Легітимність цих кроків Верховної Ради підтвердив Всеукраїнський референдум. Незалежність – не «випадковість», як стверджує російська пропаганда, а результат зусиль представників багатьох поколінь. Розпочата Горбачовим «перестройка» активізувала процеси, які раніше стримувалися репресіями. Почали відбуватися події, які спочатку привели до проголошення Україною незалежності, а потім зміцнювали її та наповнювали реальним змістом.

Якщо уявити, що країна – це дім, то Україна все ще в процесі будівництва. Є міцний фундамент – століття боротьби за можливість жити в єдиній і незалежній країні. Є стіни – Конституція і законодавство, що дають можливість людям мати свободу і захист своїх прав, а також обов’язки, виконання яких зробить буття у спільному просторі безпечним і комфортним. Є дах – визнання незалежності і суверенітету України іншими країнами та членство України у міжнародних організаціях. Однак поки не все добре всередині цього будинку: основні комунікації є, але все інше не доведене до ладу, не обладнане зручно, не оформлене естетично, не прибране. Та й не всі з тих, хто живе у цьому великому спільному домі, цінують його і готові докладати зусиль для його розбудови. А ще є сусід, який хоче відібрати цей дім, а його головних оборонців і будівничих знищити. Тому зараз Україна знов захищає свою незалежність, відбиваючи широкомасштабну агресію Росії. Головне ж, що творить і зміцнює незалежність України – це прагнення і дії небайдужих людей. Людей, які захищають Україну на фронті, людей, які підтримують армію і розбудовують країну в тилу.

За матеріалами: https://www.radiosvoboda.org/a/podii-shcho-formuyut-nezalezhnist/31405953.html

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ

ДО 35-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ СПІЛКИ

 

Джерело: https://bit.ly/3psa4I5 

 Українська Гельсінська спілка (УГС) відіграла одну з головних ролей у національно-визвольній боротьбі українського народу наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр. Створена політв’язнями опозиційна владі організація, стала якісно новим явищем у житті УРСР. Формально вона була правозахисною організацією, проте за своїми справжніми завданнями відповідала політичній організації, яка боролася за реформування тоталітарного режиму та проголошення незалежності України. 

   Засновниками й лідерами УГС стали В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Богдан Горинь, головою виконкому обрали відомого у дисидентському колі Левка Лук’яненка.

Офіційно проголошено про створення Української Гельсінської спілки 7 липня 1988 р на п’ятидесятитисячному мітингу, який відбувся у самому центрі Львова, на майдані перед головним корпусом університету ім. Івана Франка, біля пам’ятника великому Каменяреві. Було заявлено, що створена 1975 року правозахисна Українська Гельсінська група (УГГ) виконала свої завдання, тому складає повноваження і повним складом входить в Українську Гельсінську спілку. На мітингу було зачитано програмний документ організації – Декларацію принципів. Керівними органами Спілки стали Всеукраїнська координаційна рада (ВКР) та Виконавчий комітет.

Згідно з Декларацією принципів та Статутними принципами УГС, спілка постала як “федеративне об’єднання самоврядовчих правозахисних груп і організацій в областях, районах, містах України та за її межами”.

Документ передбачав: трансформацію СРСР в конфедерацію незалежних держав; внесення змін до Конституції СРСР і конституцій союзних республік; визнання статусу української мови в УРСР як державної; проведення демократичних виборів; свободи поглядів і об’єднання в громадські організації; свободи зібрань і вільного доступу до інформації; відновлення права УРСР на повноцінну дипломатичну діяльність; розвиток ринкових відносин; перегляд Кримінального Кодексу УРСР й усунення з нього статті 62 (антирадянська діяльність).

Невід’ємними елементом УГС є «Український вісник», якому судилося стати першим своєрідним каталізатором інакодумства в Українській РСР у добу «перебудови».

28 ЧЕРВНЯ - ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

31 БЕРЕЗНЯ 2023 РОКУ – 150 РОКІВ ІЗ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

 АПОСТОЛ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Микола Міхновський – видатний український політичний і громадський діяч, ідеолог самостійницької течії українського руху, який понад тридцять років свого життя присвятив боротьбі за самостійність України. Це людина, яка випереджала час. За радянських часів ім’я Миколи Міхновського було заборонене, а пам'ять про нього і про його маніфест «Самостійна Україна» – практично стерта. Сьогодні, коли український народ зі зброєю в руках захищає свою державу, свою самостійність, свій суверенітет, ім’я Миколи Міхновського повертається, а основні ідеї, виражені у «Самостійній Україні», є надзвичайно актуальними.

В Києві живе та працює нащадок генія української політичної думки Миколи Міхновського Станіслав Міхновський, який є правнуком старшого брата Миколи, вже тривалий час досліджує історію свого роду та вважає, що існує багато таємниць, які можуть розказати про Миколу набагато більше ніж відомо Україні. Зокрема, Станіслав стверджує: «Він був безкомпромісною людиною і дуже не любив дурнів. Він був освічений, знав собі ціну. Був дуже вразливим. Вразливим по-особливому. Він не міг цього показати, але він не вмів прощати». Також додає: «Він був максималістом, не визнавав напівтонів. Тобто коли Скоропадський його запрошував в уряд, він говорив: «Ні, я буду керівником держави»». Він бачив тільки себе. У хорошому сенсі. Ви тільки правильно мене зрозумійте, але це був Гітлер. Однак, Гітлер без таких жахливих наслідків. Я не говорю про злодіяння. А про харизматичність, можливість завести людей. Він розумів Україну у своєму баченні. Він і був «Україна». Міхновський у собі втілив ідею того українського Едему, який він вкладав у поняття самостійної держави».

27 ЛИСТОПАДА - ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ

БАБИН ЯР: ІСТОРІЯ І ПАМ’ЯТЬ

                          Могильний вітер з тих ярів повіяв —

                          Чад смертних вогнищ, тіл димучих згар.

                          Дивився Київ, гніволиций Київ,

                          Як в полум'ї метався Бабин Яр.

                          За пломінь цей не може буть покути.

                          За погар цей нема ще міри мсти.

                          Будь проклят той, хто зважиться забути.

                          Будь проклят той, хто скаже нам: «прости...»

                                                           Микола Бажан

27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року. Генеральна асамблея ООН прийняла 1 листопада 2005 року Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. 

Страхітлива політика терору проти євреїв в окупованій Україні знищила їх як соціокультурну й етнорелігійну спільноту. Жертвами Голокосту стали понад 1,5 млн осіб.

Масовою братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. Масові розстріли тут розпочалися відразу після вступу нацистів до Києва. Від 27 вересня відбувалися щоденні масові розстріли євреїв – військовополонених і цивільних громадян. Їх пік припадає на 29 – 30 вересня, тривалість – щонайменше до кінця жовтня 1941 р. За цей час загинуло 33 771 осіб. До кінця вересня 1943 р. Бабин Яр продовжував залишатися місцем регулярних розстрілів і захоронень. Серед постраждалих – комуністи-підпільники, роми, душевнохворі, заручники, моряки Дніпровської флотилії, в’язні гестапо, українські націоналісти. Весною 1942 р. починає діяти Сирецький концтабір. Бабин Яр став останнім місцем і для його численних ув’язнених. Бабин Яр – некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених.

Джерело: Український інститут національної пам’яті : сайт

Бібліографічний відділ ПОУНБ імені І. П. Котляревського підготував список джерел за темою трагедії Бабиного Яру, до якого входять матеріали з фонду Полтавської ОУНБ імені І. П. Котляревського, електронного архіву наукових періодичних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського та вільних джерел мережі Інтернет.

ДЖЕРЕЛА З ФОНДУ ПОЛТАВСЬКОЇ ОУНБ:

94(477)

Б 12

- Бабин Яр: масове убивство і пам'ять про нього : матеріали міжнародної наукової конференції, м. Київ, 24-25 жовт. 2011 р. / Український центр вивчення історії Голокосту, Громадський комітет для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру. - 2-е вид., доп. - Київ : Москаленко О. М., 2017. - 288 с. : іл.  

   Примірників: 1 (Відділ обслуговування користувачів)

373

Б 12

- Бабин Яр: пам'ять на тлі історії : путівник для вчителя : збірник навчально-методичних розробок шкільних занять на основі віртуальної виставки та документального фільму / Український центр вивчення історії Голокосту, Український ін-т національної пам'яті, Громадський комітет для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру, Музей історії міста Києва ; ред. В. Бобров. - Київ : Український центр вивчення історії Голокосту, 2017. - 156 с. : іл. 

   Примірників: 1 (Відділ обслуговування користувачів)

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ДОКУМЕНТАЛЬНІ ФАКТИ ПРОТИ СТЕРЕОТИПІВ

Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, все більше посилюється інтерес до історії нашої держави. З 2014 року в Україні існує громадський просвітницький проєкт «LIKБЕЗ. Історичний фронт», який об’єднує соціальний актив українських істориків. Метою проєкту є популяризація історії України у найрізноманітніших форматах, оскільки саме адекватне бачення минулого є підставою української ідентичності та запорукою єдності країни.

У проекті беруть участь фахові історики з: Інституту історії України НАН України; Історичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка; Українського інституту національної пам’яті; інших вишів та історико-культурних установ кількох регіонів України.

Постійними партнерами проєкту є:

• Інститут історії України НАН України;
• Історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка;
• Український інститут національної пам’яті;
• Національний музей історії України;
• Вебсайт «Історична правда»;
• Видавництво «Клуб сімейного дозвілля»;
• Група «Інформаційний спротив»;
• Громадська рада при Президентові України з питань національної єдності.

Координатор проекту: Кирило Галушко – український історик, соціолог, викладач, публіцист.

Ексклюзивним результатом роботи проєкту є перша популярна історія України у 10 томах (серія «Історія без цензури»), створена у співпраці з видавництвом «Клуб сімейного дозвілля» (Харків).

Більшість видань серії "Історія без цензури" доступні у фондах бібліотеки. Деякі видання можна читати онлайн або завантажити на свій пристрій.

• Народження країни. Від краю до держави : назва, символіка, територія і кордони України / упоряд. К. Галушко. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. - 350 с. Примірників: 1 (Відділ зберігання основного фонду), 1 (Відділ обслуговування користувачів) 
• Поле битви - Україна. Від "володарів степу" до "кіборгів" : воєнна історія України від давнини до сьогодення / Б. Черкас [та ін.] ; упоряд. К. Галушко. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. - 350 с. + 8 л. іл. Примірників: 1 (Відділ зберігання основного фонду), 1 (Відділ обслуговування користувачів). Видання доступне для завантаження за посиланням: https://chtyvo.org.ua/authors/Zbirka/Pole_bytvy__Ukraina_Vid_volodariv_stepu_do_kiborhiv_Voienna_istoriia_Ukrainy_vid_davnyny_do_sohodenn
• Тіні згаданих предків. Від склавинів до русинів. Прадавня Україна, Русь і походження українців / упоряд. К. Галушко. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. - 352 с.
• Лицарі Дикого поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря / упор. К. Галушко. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. - 352 с.
• Русь "після Русі".  Між короною і булавою : українські землі від королівства Русі до Війська Запорозького / В. М. Горобець [та ін.]. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. - 351 с. Примірників: 1 (Відділ обслуговування користувачів). Видання доступне для завантаження за посиланням: https://prostolib.com/books/455412
• Князі і гетьмани усієї Русі. "Через шаблю маємо право" : злети і падіння козацької держави 1648-1783 років / [авт. В. Горобець]. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. - 351 с. Примірників: 1 (Відділ обслуговування користувачів)                                                 
• У кігтях двоглавих  орлів. Творення модерної нації : Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів / А. Галушка [та ін.]. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. - 352 с. + 8 л. іл. Примірників: 1 (Відділ обслуговування користувачів). Видання доступне для завантаження за посиланням: https://chtyvo.org.ua/authors/Shandra_Valentyna/U_kihtiakh_dvohlavykh_orliv_Tvorennia_modernoi_natsii_Ukraina_pid_skipetramy_Romanovykh_i_Habsburhiv/
• На бій за волю. Перемога через поразки. Україна у війнах і революціях 1914-1921 років / [авт. кол. А. Руккас, М. Ковальчук, А. Папакін, В. Лободаєв]. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. - 351 с.
• Україна радянська. Ілюзії та катастрофи "комуністичного раю": 1917-1938 роки / [за ред. Г. Єфіменко]. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. - 350 с. Примірників: 1 (Відділ обслуговування користувачів). Видання доступне для завантаження за посиланням: https://chtyvo.org.ua/authors/Yefimenko_Hennadii/Ukraina_radianska_Iliuzii_ta_katastrofy_komunistychnoho_raiu/

• Від Рейхстагу до  Іводзіми. У полум’ї війни. Україна та українці у Другій світовій / В. М. В’ятрович [та ін.]. - Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2017. - 352 с. + 8 л. іл. Примірників: 1 (Відділ обслуговування користувачів)

                                        Використано матеріали: https://likbez.org.ua/ua/ та https://bookclub.ua/

30 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ВИДАВНИЦТВ, ПОЛІГРАФІЇ І КНИГОРОЗПОВСЮДЖЕННЯ

Щороку в останню суботу травня працівники видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження відзначають своє професійне свято. Уперше в незалежній Україні цей день відсвяткували у 1999 році після видання Указу Президента. Тим самим держава оцінила значний внесок працівників видавничо-поліграфічної галузі у розвиток українського суспільства, культури, науки і освіти.

Друкарська марка Івана Федорова
Джерело: UKRART STORY: нариси з історії 
українського мистецтва

Розвиток друкарства на українських землях розпочався у Львові й пройшов кілька етапів.  За дослідженнями українських та закордонних учених, у середині XV ст. у Львові працювала друкарня Степана Дропана, заможного львівського міщанина, який, судячи з архівних документів,  у 1740 році подарував цю друкарню Свято-Онуфріївському монастирю.

Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров. У лютому 1573 р. друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування книги «Діянь і послань святих Апостолів», яку скорочено називали Апостолом. Перевидаючи цю книгу, раніше надруковану в Москві, майстер наблизив правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив вступну частину, збагатив орнаментику і, що найважливіше, наприкінці замість офіційної за стилем післямови додав «Повість откуду начася і како совершися друкарня сія». Це мемуарно-публіцистичний твір, в якому друкар схвильовано розповідав про свою вірність високому покликанню: служити людям і церкві своєю працею.

Того ж 1574 р. І. Федоров видав перший у Східній Європі друкований підручник ─ Буквар. Для його укладання було використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти та граматичні статті з рукописних збірників різного походження.

У 1578─1581 рр. І. Федоров керував друкарнею князя Василя Костянтина Острозького в Острозі, де надрукував свій шедевр ─ знамениту Острозьку Біблію.

Острозька Біблія
Джерело: UKRART STORY: нариси з історії 

українського мистецтва

Однією з найбільших друкарень на території України свого часу стала друкарня, яка належала Львівському Успенському Ставропігійському братству і діяла з 1591 до 1780-х років. Її діяльність дослідники вважають найуспішнішим етапом розвитку книгодрукування в Україні як за сумарним обсягом видань, так і за тиражами. Львівська братська друкарня стала справжньою школою для майстрів друкарського ремесла та граверів ─ ілюстраторів книг.

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1617 р., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя.

Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали й латинсько-польські: першими були похідна друкарня Миколи Шарфенбергера при королівській канцелярії (1578) та діюча у 1592-1602 рр. невелика друкарня у Львові, що змінила кількох власників (Матей Ґарвольчик, Матей Бернат, Анджей Мондрович). Першою в Україні стаціонарною польсько-латинською друкарнею стала друкарня Львівського єзуїтського колегіуму, що діяла з 1642 до 1773 р. Серед книг друкарні колегіуму переважали релігійно-моралізаторські повчання, а світська за тематикою література була репрезентована головно панегіриками.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

                                  Хто не знає свого минулого,

                                  Той не вартий свого майбутнього.

                                                                      М. Рильський                                      

Наприкінці 1990-х рр. Інститут історії України НАН України зініціював масштабний науково-дослідний проект із підготовки нового фахового універсального видання «Енциклопедії історії України».  Слід підкреслити, що даний проект виявився надзвичайно складним для реалізації, зокрема не раз доводилося корегувати концептуальні засади.

Первісно проект енциклопедії уявлявся як систематизація й узагальнення того величезного масиву фактографічної інформації, котра ввійшла до наукового обігу впродовж 1990 – початку 2000-х рр.  Згодом розширилося коло персоналій і термінів, які неодмінно слід було включити до універсальної фахової енциклопедії з історії України.

«Енциклопедія історії України» є фундаментальним фаховим зводом сучасних знань про Україну та її історію, представлених у розширеному енциклопедично-довідковому форматі. Енциклопедія є не тільки універсальним і найповнішим фаховим довідником, але й містить інформацію із галузі культурознавства.  У компактному енциклопедичному форматі систематизовано та представлено фактографічні відомості з історії України від первісної доби й до сучасності. Запропоновано найповніший на сьогодні набір словникових статей, присвячених діячам української історії – як знаковим, визначним, так і забутим чи маловідомим, а кілька сотень персоналій уперше введено до української енциклопедистики. Слід наголосити, що у проекті подано унікальні блоки ілюстративного та картографічного матеріалу, котрі істотно доповнюють словниковий звід. До більшості словникових гасел подається розгалужений довідково-бібліографічний блок, який дозволяє читачеві здійснювати самостійну бібліографічну евристику за багатьма напрямами (персоналії, події, факти, окремі періоди чи цілі епохи української історії, теорії, концепції тощо).

Детальніше про видання:

• Енциклопедія історії України // Інститут історії України НАН України : веб-сайт. - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU (дата звернення: 12.05.2020).

У фонді ПОУНБ ім. І. П. Котляревського є в наявності всі 10 томів даної енциклопедії, з якими можна ознайомитися у Відділі зберігання основного фонду, Відділі обслуговування користувачів, Відділі краєзнавства, Бібліографічному відділі, Відділі абонементу.

Підготувала: Лашко В. А., провідний бібліограф бібліографічного відділу