НАТАЛЕНА КОРОЛЕВА - НАЙЕКЗОТИЧНІША ПОСТАТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Джерело: https://zbruc.eu/node/77263

Широкому загалові читачів ім’я цієї унікальної української письменниці мало відоме. Кармен-Альфонса-Естрелья-Наталена Королева (таке її повне ім’я) народилася 3 березня 1888 року у с. Сан-Педро де Карденья біля м. Бургос у Північній Іспанії. Мати майбутньої письменниці Марія-Клара походила із старовинного іспанського роду Лячерда. Але дівчинці не довелось побачити матір: вона померла під час пологів. Батько – спольщений граф з Чернігівщини Адріан-Юрій Дунін-Борковський, учений-природознавець, археолог, походив з давньої української родини. Рід цей відомий ще з княжої доби України та козацьких часів. Предки батька (Борковські) входили до складу вищої козацької старшини. Родовий маєток батька був розташований у с. Великі Борки на Волині. Маленьку Наталену після смерті матері одразу ж забрала до себе бабуся (мати батька), у якої вона жила до п’яти років. Після її смерті – маленьку Наталену відвіз до Іспанії брат матері, Еугеніо офіцер королівської гвардії. Дитина провела дванадцять років у монастирі Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях.

Восени 1904 р. шістнадцятирічна дівчина прибула до Києва, вступає до Київського інституту шляхетних дівчат. Потім навчалася в Петербурзі (закінчила археологічний інститут), зацікавилась єгиптологією і водночас відвідувала заняття в Петербурзькій мистецькій академії. У Парижі вивчала медицину. Отже, отримала три дипломи вищої освіти: археології, малярства та медицини. Письменниця була людиною високої культури та освіти, вихована на культурах Іспанії, Франції, Греції, Риму, України. Була талановитою артисткою, співачкою, виступала в опері у Венеції, володіла дев’ятьма мовами. Проживала в різних країнах: в Іспанії, Україні, Франції, Італії, Росії, Персії. Перебувала в Єгипті, Вірменії. Як археолог брала участь у розкопках біля Десятинної церкви у Києві, Помпеї та в Єгипті, тоді ж ґрунтовно вивчила єгиптологію та стародавню історію Сходу. З 1909 року почала систематично виступати з науковими статтями і художніми творами (французькою мовою) у французькій періодичній пресі. 

Перебуваючи під час Першої світової війни в Києві, нострифікувала свій французький медичний диплом та дістала призначення до кавалерійської дивізії. Допомагаючи пораненим, була двічі поранена, що позначилося на її здоров’ї у майбутньому. За відвагу та заслуги відзначена орденом вищого ступеня.

ДО 130-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЗІНАЇДИ ПАВЛІВНИ ТУЛУБ

Талановита українська письменниця народилася 28 листопада 1890 року у Києві. У біографії Зінаїди Тулуб цікаво простежити, як змінювалася національно-культурна ідентичність.

Саме в пореволюційні двадцяті багато вихованих у російському середовищі інтелектуалів, митців починають працювати для української культури. Її дід Олександр Тулуб учителював у Другій київській гімназії, входив до Кирило-Мефодіївського товариства. Певні українські симпатії в родині зберігалися, але виховання внучки вже з дитинства визначило її захоплення російською літературою. Батько, адвокат і досить відомий поет, водить її у мистецьке середовище. Визнання мало прийти з імперського центру.

Та після революції 1917 року пріоритети враз змінюються, їх тепер визначає українська стихія. І Зінаїда Тулуб змогла одразу відчути цей дух часу та відповісти на нові виклики.

Зінаїда Тулуб у 20-х роках минулого століття написала кілька сценаріїв, перекладала російською мовою французьких та українських авторів, вивчаючи українську мову, якої доти зовсім не знала. І тоді почала збирати матеріали до історичного роману, в якому для неї ожила пам'ять минулого. Відродження 20-х спричинило цей знаменний поворот у біографії письменниці.

Найвизначніший твір Тулуб — історичний роман-дилогія «Людолови», у  якому письменниця висвітлила історичні події, які відбувалися на теренах України періоду гетьманства Петра Конашевича-Сагайдачного.

Перший том був виданий у 1934-му і упродовж 1934-1935 рр. його офіційно друкували — як у Харкові, так і в Москві. У позитивних рецензіях Зінаїду Тулуб всіляко нахваляли оглядачі таких впливових видань, як «Новый свет» та «Літературна критика».

На початку 1937 р. друком з’явився другий том роману «Людолови». Адже перша частина епопеї про гетьмана Конашевича-Сагайдачного та красуню Настю Лісовську, котра згодом стала легендарною Роксоланою, мала в Україні шалений успіх.

У офіційній пресі рябіли схвальні відгуки. Той роман в УРСР офіційно рекомендували як посібник з історії України ХVI — XVII ст. У бібліотеках за бестселером шикувалися черги, а на Всесвітній виставці (Exposition Internationale des Arts et Techniquesdans la Vie Moderne) у Парижі з травня по листопад 1937 р. два томи «Людоловів», і з портретом літераторки в експозиції, фігурували серед десятка кращих книжок Української РСР.

ДО 250-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

9 вересня 2019 року виповнюється 250 років від дня народження визначного українського письменника, поета, драматурга, зачинателя сучасної української літератури та громадського діяча Івана Петровича  Котляревського.

Котляревський належить до тих письменників, без яких неможливо уявити нову українську літературу. Його поема «Енеїда» завершувала староукраїнську писемну традицію й започаткувала нову, а від п’єс «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» бере початок нова українська драматургія. З’явившись на рубежі літературних та історичних епох, твори Котляревського їх специфічно поєднували й водночас роз’єднували. З цими творами пов’язані не лише національно-естетичні коди, дальше мистецьке входження українського письменства в європейський культурний простір, а й формування національної свідомості українців і модерної української нації. Ідейно-художнє новаторство та високий художній рівень цих творів забезпечили їм не лише етапне значення у вітчизняному історико-літературному поступі, статус безумовної національної літературної класики, а й читацьку популярність і сценічне життя практично до сьогодні, незважаючи на те, що первинне захоплення змінилося з часом неоднозначним сприйняттям. Навколо цих творів, особливо «Енеїди», проблем їх новаторства, джерел, зв’язків із різними передтекстами, попередніми традиціями (літературною та фольклорною, вітчизняною та загальноєвропейською), з національним менталітетом, художніми напрямами й течіями, а також навколо трактування образів-персонажів, природи сміхової культури, мови, авторської свідомості та й самої ролі цих творів у зачині нового українського письменства, живучості їх стильових тенденцій не раз виникали ідеологічні та літературознавчі дискусії, які не вщухають і досі. Кожне нове дослідницьке занурення у художній світ цих творів - це чергова спроба розгадати літературний феномен Івана Котляревського.

За матеріалами: Нахлік, Є. К. «Перелицьований світ Івана Котляревського: текст - інтертекст – контекст»

Джерела до теми:

• І. П. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ У СВІТОВІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ
• ВИВЧАЄМО ТВОРЧІСТЬ І. П.КОТЛЯРЕВСЬКОГО

ДО 90-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ РОМАНА ІВАНИЧУКА

27 травня виповнюється 90 років з дня народження Романа Івановича Іваничука – українського письменника, громадського діяча, одного із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка, Народного Руху України, члена Спілки письменників України (з 1960), народного депутата України І-го скликання (1990–1994), заслуженого працівника культури України.   

Народився Роман Іваничук 27 травня 1929 року на Гуцульщині у селі Трач Косівського району Івано-Франківської області. Освіту здобув у Коломийській гімназії. Цей період, як і саму гімназію, він згодом з любов`ю описав в автобіографічному творі „Благослови, душе моя, Господа...”(1993 р.). Саме тут, на мальовничій Коломийщині, ще змалку запричастився з чистих джерел літературного слова Івана Франка, Лесі Українки, Юліана Опільського, Гната Хоткевича. В самих надрах гуцульського простолюду зростав талант майбутнього письменника, що виховувався в атмосфері новелістичної школи В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника сільський учитель і його літературний наставник. 

Вищу освіту здобував у Львівському державному університеті ім. І. Франка на факультеті української філології, який закінчив у 1957 р.

Літературний дебют відбувся у студентському альманасі університету, де опублікував свою першу новелу „Скиба землі”, яку схвально зустріли читачі та критики. Уже цим він заявив про себе як непересічний майстер слова.

Молодого письменника захоплювало громадське життя, праця викладача української мови і літератури, і звичайно, творчість, яка знову принесла успіх.

Перша збірка малої прози „Прут несе кригу” (1958 р.) привернула увагу читачів. Можливо, саме через те, що письменник щоразу показував себе по-різному, не повторюючись, у кожній наступній новелі. Сюжети творів Р. Іваничука: „Не рубайте ясенів”, „Під склепінням храму” (обидві — 1961 р.), „Тополина заметіль” (1965 р.), „Дім на горі” (1969 р.) не є новелістичними. „Новина”  тут пов`язана не з екстраординарними ситуаціями чи драматичними моментами в житті героїв, а, найчастіше,  із зміною настрою героя-оповідача. 

З 1963 р. впродовж трьох десятиліть письменник працює у редакції журналу „Жовтень”, який згодом було перейменовано на „Дзвін”, завідує  відділом прози. 

Р. Іваничук пройшов дуже нелегку школу життя. Він великою мірою належить до письменників-шістдесятників, які змінили духовну атмосферу в Україні. Саме в той час він заглиблює свій погляд в часи давноминулі, як пристрасний сучасник, мислитель і патріот свого народу, який у своїй творчості охопив майже всі найважливіші періоди історії України. Його дивом оминули репресії 60-х років. Письменник звертається до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання. З-під його пера з`явився   роман „Мальви” (1968 р.), один із найвідоміших романів раннього періоду творчості. Михайло Косів, який називав автора своїм „хрещеним батьком”, згадував: „Написати „Мальви” в той час було все одно, що причепити тризуб на лацкан піджака”. 

У тому ж році письменник написав ще один роман „Журавлиний крик”, опублікувати який тоді було неможливо. До читачів цей твір йшов майже двадцять років.

А далі були ще чотирнадцять історичних романів, серед яких „Черлене вино” (1976 р.), „Вода з каменю” (1982 р.), „Шрами на скалі”(1986 р.), „Бо війна війною” (1991 р.), „Орда” (1992 р.), „Ренегат”, „Євангеліє від Томи” (1993 р.). Високохудожні твори митця високо поціновані. За роман „Манускрипт з вулиці Руської” йому було присуджено премію ім. А. В. Головка  (1978 р.), згодом за романи „ Вода з каменю” та „Четвертий вимір” удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985 р.). Ці твори вражають значними масштабами охоплення історичних подій, глибоким проникненням в тогочасну епоху.

Його творчість також відзначена літературною премією Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Критики стверджують, що ця премія є українською Нобелівською нагородою.

16 січня 2009 р. Указом Президента України за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження української держави, плідну літературну і громадську діяльність письменнику присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.

За матеріалами: http://lib.if.ua/publish2009/1240488525.html

Джерела до теми:

• Твори Р. І. Іваничука у фондах Полтавської ОУНБ імені І. П. Котляревського
• Вивчаємо творчість Романа Іваничука

Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого видала черговий випуск календаря знаменних дат "Дати і події", присвячений визначним річницям подій суспільно-політичного, наукового та культурно-мистецького життя України, які відзначатимуться у другому півріччі 2019 року. Однією з визначних подій буде відзначення 250-річчя від дня народження І. П. Котляревського - видатного українського письменника, поета, драматурга, громадського та театрального діяча.

При написанні фактографічної довідки, присвяченої ювілею українського письменника, був використаний біобібліографічний покажчик "Великий полтавець Іван Петрович Котляревський", укладачами якого є фахівці Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського. Видання буде корисним науковцям, учителям, бібліотекарям, краєзнавцям, студентам при підготовці заходів з нагоди відзначення ювілею І. П. Котляревського.

Ознайомитися з біобібліографічним покажчиком можна у відділах Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І. П. Котляревського: відділ обслуговування користувачів (кімн. 310); відділ абонемента (кімн. 208); відділ краєзнавства (кімн. 509); відділ мистецтв (кімн. 313).

ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ОЛЕКСАНДРОВИЧА СУХОМЛИНСЬКОГО

28 вересня 2018 року педагогічна спільнота України та світу відзначаєтиме 100-літній ювілей від дня народження Василя Олександровича Сухомлинського.

Василь Сухомлинський – один з найвідоміших педагогів ХХ століття, який увійшов в історію педагогіки як педагог-гуманіст, творець педагогічної системи, в центрі якої перебуває дитина як унікальна особистість. Він створив цілісну і досить ефективну методику виховання Людини і Громадянина, яка спрямована на всебічний розвиток особистості, показав зразки педагогічної майстерності, запропонував ряд оптимальних методів навчання та виховання, розробив численні рекомендації та поради практичним працівникам, за що завоював вдячність сотень тисяч людей.

Василь Сухомлинський є автором цілого ряду педагогічних праць: «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.

Творчість Василя Сухомлинського є своєрідною педагогічною енциклопедією всебічного розвитку особистості, теоретичні аспекти та практичний досвід якої в умовах модернізації змісту сучасної шкільної освіти та впровадження нових державних стандартів є актуальними і заслуговують на подальше ґрунтовне вивчення та використання.

Джерела до теми:

Інформаційні джерела про В. О. Сухомлинського
Педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського в освіті сьогодення

ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

3 квітня 2018 року вся Україна відзначатиме 100-річчя Олеся Гончара - Великого українця, світоча української нації, пейзажиста, лірика, письменника і публіциста, критика, громадського та державного діяча, етика та літературознавця, борця за мир і людські права, академіка НАН України, голови Спілки письменників, голови Українського республіканського комітету захисту миру, члена Всесвітньої Ради Миру, депутата Верховної Ради, Героя України.

Народився Олександр Біличенко 3 квітня 1918 року в с. Ломівка на околиці Катеринослава (нині м. Дніпропетровськ). Після смерті матері малолітнього Сашка взяли на виховання дідусь з бабусею у слободу Суху на Полтавщині. Там він ріс, там пішов у школу. Учитель вперше назвав його Олесем, а у класному журналі записали прізвище “Гончар”, за дівочим прізвищем матері. Так юний катеринославець Олександр Біличенко став полтавцем Олесем Гончаром. Після чотирнадцятилітньої розлуки, в 1935 році, студент Харківського газетярського технікуму Олесь Гончар приїздить у Дніпропетровськ, щоб зустрітися зі своїми рідними – батьком та сестрою. Старша сестра Олеся, Олександра Терентіївна Сова, оточила його любов’ю та увагою.

"КОБЗАР" - НАЦІОНАЛЬНА СВЯТИНЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне.

До таких належать «Кобзар», книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих з минулого національних духовних скарбів.

Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складались на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках пустель закаспійських, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушиках паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі і вічні слова.

Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саме поетове життя, і все найістотніше із цього життя, з великого життя українського кріпака Тараса Шевченка — від його юності й до останнього подиху — ввібрав у себе цей класичних розмірів томик, збірник поезій, що його в хвилину творчого осяяння було найменовано «Кобзарем». Відтоді, впродовж багатьох десятирічь книга ця буде настільною книгою кожного українця.

Олесь Гончар