27 травня виповнюється 90 років з дня народження Романа Івановича Іваничука – українського письменника, громадського діяча, одного із організаторів Товариства української мови ім. Шевченка, Народного Руху України, члена Спілки письменників України (з 1960), народного депутата України І-го скликання (1990–1994), заслуженого працівника культури України.
Народився Роман Іваничук 27 травня 1929 року на Гуцульщині у селі Трач Косівського району Івано-Франківської області. Освіту здобув у Коломийській гімназії. Цей період, як і саму гімназію, він згодом з любов`ю описав в автобіографічному творі „Благослови, душе моя, Господа...”(1993 р.). Саме тут, на мальовничій Коломийщині, ще змалку запричастився з чистих джерел літературного слова Івана Франка, Лесі Українки, Юліана Опільського, Гната Хоткевича. В самих надрах гуцульського простолюду зростав талант майбутнього письменника, що виховувався в атмосфері новелістичної школи В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника сільський учитель і його літературний наставник.
Вищу освіту здобував у Львівському державному університеті ім. І. Франка на факультеті української філології, який закінчив у 1957 р.
Літературний дебют відбувся у студентському альманасі університету, де опублікував свою першу новелу „Скиба землі”, яку схвально зустріли читачі та критики. Уже цим він заявив про себе як непересічний майстер слова.
Молодого письменника захоплювало громадське життя, праця викладача української мови і літератури, і звичайно, творчість, яка знову принесла успіх.
Перша збірка малої прози „Прут несе кригу” (1958 р.) привернула увагу читачів. Можливо, саме через те, що письменник щоразу показував себе по-різному, не повторюючись, у кожній наступній новелі. Сюжети творів Р. Іваничука: „Не рубайте ясенів”, „Під склепінням храму” (обидві — 1961 р.), „Тополина заметіль” (1965 р.), „Дім на горі” (1969 р.) не є новелістичними. „Новина” тут пов`язана не з екстраординарними ситуаціями чи драматичними моментами в житті героїв, а, найчастіше, із зміною настрою героя-оповідача.
З 1963 р. впродовж трьох десятиліть письменник працює у редакції журналу „Жовтень”, який згодом було перейменовано на „Дзвін”, завідує відділом прози.
Р. Іваничук пройшов дуже нелегку школу життя. Він великою мірою належить до письменників-шістдесятників, які змінили духовну атмосферу в Україні. Саме в той час він заглиблює свій погляд в часи давноминулі, як пристрасний сучасник, мислитель і патріот свого народу, який у своїй творчості охопив майже всі найважливіші періоди історії України. Його дивом оминули репресії 60-х років. Письменник звертається до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання. З-під його пера з`явився роман „Мальви” (1968 р.), один із найвідоміших романів раннього періоду творчості. Михайло Косів, який називав автора своїм „хрещеним батьком”, згадував: „Написати „Мальви” в той час було все одно, що причепити тризуб на лацкан піджака”.
У тому ж році письменник написав ще один роман „Журавлиний крик”, опублікувати який тоді було неможливо. До читачів цей твір йшов майже двадцять років.
А далі були ще чотирнадцять історичних романів, серед яких „Черлене вино” (1976 р.), „Вода з каменю” (1982 р.), „Шрами на скалі”(1986 р.), „Бо війна війною” (1991 р.), „Орда” (1992 р.), „Ренегат”, „Євангеліє від Томи” (1993 р.). Високохудожні твори митця високо поціновані. За роман „Манускрипт з вулиці Руської” йому було присуджено премію ім. А. В. Головка (1978 р.), згодом за романи „ Вода з каменю” та „Четвертий вимір” удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985 р.). Ці твори вражають значними масштабами охоплення історичних подій, глибоким проникненням в тогочасну епоху.
Його творчість також відзначена літературною премією Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Критики стверджують, що ця премія є українською Нобелівською нагородою.
16 січня 2009 р. Указом Президента України за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження української держави, плідну літературну і громадську діяльність письменнику присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.
За матеріалами: http://lib.if.ua/publish2009/1240488525.html
Джерела до теми: