ФУНДАТОР УКРАЇНСЬКОГО СХОДОЗНАВСТВА (до 155-річчя від дня народження Агатангела Кримського – видатного українського вченого-сходознавця, мовознавця, поліглота, історика і письменника)

Син двох народів, Агатангел Кримський.
Ну, хто сказав, що ми не земляки?!
Татарин він навіки український,
Вкраїнець він татарський навіки.
...Син України й Криму вірний син,
Народний просвітитель, мудрий ангел,
Великий, славний Кримський Агатангел!
Ти в нас один, ти в нас такий один!...
Данило Кононенко, український поет

Рід Агатангела Кримського – кримсько-татарського походження. Один із родичів був муллою, родичем кримського хана. У 17-му ст., рятуючись від несправедливого гніву можновладця, втік із Бахчисарая та опинився у Литві. Там мусив охреститися й прибрав прізвище – Кримський. Про себе Агатангел писав: «мій батько з білоруського міщанського роду, мати – польська литовка, – я, значця, ані кровинки вкраїнської не маю, тільки що вродився та виріс на Вкраїні».

Народився Агатангел Кримський 3 (15) січня 1879 р у м. Володимир-Волинський. Батько – вчитель географії, автор популярних на той час посібників і краєзнавчих книжок. Читати дитя навчилося у три з половиною роки. У прогімназії Острогу вивчив польську, французьку, англійську та німецьку мови. Після цього в київській колегії Ґалаґана вивчив грецьку, італійську, турецьку; українську вчив у Павла Житецького. У 18 років парубок знав 8 мов. 

«І от узяв я якось повісті Федьковича з передмовою Драгоманова, узяв, прочитав, і мене нове світло осяяло. Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять часину я присвячував Україні». Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався, пильно читав усякі книжки, особливу вагу звертав на етнографічні матеріали, перечитав усякі філологічні праці». Отак на двадцятому році життя студент московського інституту східних мов відкрив у собі Україну. Фанат української мови писав: «Нам одібрано всякі мінімальні, елементарні права. Для нас і говорити своєю мовою – то вже є злочин; нашій нації гірше, ніж усім іншим націям». Щоб нація зберегла мову, щоб нести освіту народові, А. Кримський написав і видав у Москві «Украинскую граматику для учащихся высших классов Приднепровья», «Практический курс для изучения малорусского языка» – призначені для самостійного вивчення.

А далі – стажування в арабських країнах. У 29 – він професор східних мов Лазаревського інституту, поліглот, який мав 68 робочих мов. Агатангел Кримський – автор першої в світі історії арабської літератури в 5 томах: автор 26 томів зі сходознавства.
Щойно Україна оголосила самостійність, як Кримський почав рватися до Києва. Упродовж місяця Володимир Вернадський добивався дозволу Кримському на приїзд із Москви, адже вчений погоджувався на переїзд тільки разом із бібліотекою, а це вагон книжок. Вони розмістилися у двокімнатній квартирі на п’ятому поверсі на вул. Мало Підвальній, 3: вагон книжок, колекція марок і грамплатівок, бо пан Агатангел – знавець оперної музики.

А. Кримський став одним із засновників АН УСРР, до 1928 р. був її вченим секретарем. У 1921-1929 рр. академік очолював Інститут мовознавства, був професором Київського університету. Не зважаючи на кволе здоров’я, астму, серцеву недугу, він носив дві пари сильних окулярів, професор працював по 18 годин на добу. Крім наукових праць, Кримський уклав три збірки поезій, перший в українській літературі філософський роман «Андрій Лаговський». Від 1930 р. вченого часто викликали на допити, адже А. Кримський – «ідеолог українського націоналізму», з Петлюрою перебував у дуже близьких стосунках, вітав його у АН хлібом-сіллю; 1923-го року Кримський із рядом інших націоналістів видав явно російсько-український словник. Як бачимо, малописьменні блямовні слідчі були інтернаціоналістами, а вчений-поліглот зі світовим іменем – «махровий націоналіст». Вченого не друкували, ліквідували усі сходознавчі установи АН; він працював для шухляди. А щоб видатний вітчизняний учений-орієнталіст, мовознавець та поет не мав сил вистояти на сплюндрованому, занімілому полі української науки та культури, «інтернаціоналісти» його вдарили під дих. Справа в тім, що Агатангел Кримський належав до тих чоловіків, які не боялися розумних жінок. Ще юнаком він закохався у геній Лесі Українки, але вона його серйозно не сприйняла. Більше жінками Кримський не цікавився, свої ніжні почуття він спрямував на секретаря.

Агатангел Кримський усиновив Миколу Левченка. Його не арештовували, але арештували й засудили Миколу. Стаття за збочення дала привід кримінальникам у зоні збиткуватися по повній. Левченко відбув термін, повернувся й повісився у квартирі Кримського. Ця трагедія підкосила вченого. З того часу він перестав стежити за своєю зовнішністю: носив подерті чоботи, подертий костюм, говорячи: «Нехай буде соромно владі, яка довела академіка до такого».

20 липня 1941 року 70-літній А. Кримський був арештований, потрапив під хвилю сталінських репресій та був звинувачений в антирадянській націоналістичній діяльності. Його відправили на заслання до Кустаная (Казахстан). Останньою книгою вченого стала справа за номером 148001. 25 січня 1942 року її припинили й здали до архіву у зв’язку зі смертю обвинуваченого. Хворий і виснажений вчений помер у камері смертників у тюремній лікарні. 
Реабілітований у 1957 році.

1903 року Кримський написав вірш  «На тортурних муках»:

Без молитви штурніть мого трупа

В підтюремнії мури,

Надпишіть, що був я злочинець

І загинув з тортури,

Надпишіть, що був я злочинець.

Ім’я А. Кримського значиться в затвердженому сесією Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО переліку видатних діячів світу, його носить Інститут сходознавства НАН України.

За матеріалами сайту : https://uamodna.com/articles/agatangel-krymsjkyy