 |
| Д. В. Павличко. 1977 р. ЦДАМЛМ України. Ф. 979. Оп. 1. Од. зб. 606. Арк. 9 |
«Один із головних рушіїв Павличкового поетичного руху ‑ це почуття національної справедливості. Саме воно, бувши, в свою чергу, складником ширшого почуття ‑ правди, надає особливого, «павличківського» характеру мотивам патріотизму, національної гідності. Це патріотизм самооборони й самоствердження, а не експансивної гордині чи екзальтованого месіанізму. Поет не хоче для своєї нації більшого, ніж для інших, але він обстоює її право на буття серед інших».
28 вересня виповнилося би 95 років Дмитру Васильовичу Павличку – визнаному класику української літератури. За плечима майстра слова – довголітня праця на літературно-мистецькій ниві як поета, перекладача, публіциста, сценариста, пісняра. За збірку вибраних поезії «Любов і ненависть» (1975) поет у 1977 р. був удостоєний Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Творчість Дмитра Васильовича, як і його особистість – неординарна, адже пройдено довгий шлях як у літературі, так і громадсько-політичному житті – від стрільця Української повстанської армії в Західній Україні до народного депутата в незалежній Україні. Завдяки його активній громадянській позиції він відомий як один із засновників Народного руху України (1989), Голова Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка (1989–1990), Народний депутат України I, III, IV скликань (1990–1994, 1998–1999, 2005–2006), надзвичайний і повноважний посол України у Словацькій Республіці (1995–1998) і Республіці Польща (1999–2002), Герой України (2004).
За матеріалами: Павлова О. Ф. "Я власну вічність бачу без облуди..." : (до 90-річчя від дня народження Д. В. Павличка)
ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ: