30 ТРАВНЯ – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ВИДАВНИЦТВ, ПОЛІГРАФІЇ І КНИГОРОЗПОВСЮДЖЕННЯ

Щороку в останню суботу травня працівники видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження відзначають своє професійне свято. Уперше в незалежній Україні цей день відсвяткували у 1999 році після видання Указу Президента. Тим самим держава оцінила значний внесок працівників видавничо-поліграфічної галузі у розвиток українського суспільства, культури, науки і освіти.

Друкарська марка Івана Федорова
Джерело: UKRART STORY: нариси з історії 
українського мистецтва

Розвиток друкарства на українських землях розпочався у Львові й пройшов кілька етапів.  За дослідженнями українських та закордонних учених, у середині XV ст. у Львові працювала друкарня Степана Дропана, заможного львівського міщанина, який, судячи з архівних документів,  у 1740 році подарував цю друкарню Свято-Онуфріївському монастирю.

Першу друкарню в Україні заснував у Львові Іван Федоров. У лютому 1573 р. друкарня почала працювати, а через рік закінчила друкування книги «Діянь і послань святих Апостолів», яку скорочено називали Апостолом. Перевидаючи цю книгу, раніше надруковану в Москві, майстер наблизив правопис до загальноприйнятого в Україні, істотно доповнив вступну частину, збагатив орнаментику і, що найважливіше, наприкінці замість офіційної за стилем післямови додав «Повість откуду начася і како совершися друкарня сія». Це мемуарно-публіцистичний твір, в якому друкар схвильовано розповідав про свою вірність високому покликанню: служити людям і церкві своєю працею.

Того ж 1574 р. І. Федоров видав перший у Східній Європі друкований підручник ─ Буквар. Для його укладання було використано відомі раніше рукописні посібники для вивчення грамоти та граматичні статті з рукописних збірників різного походження.

У 1578─1581 рр. І. Федоров керував друкарнею князя Василя Костянтина Острозького в Острозі, де надрукував свій шедевр ─ знамениту Острозьку Біблію.

Острозька Біблія
Джерело: UKRART STORY: нариси з історії 

українського мистецтва

Однією з найбільших друкарень на території України свого часу стала друкарня, яка належала Львівському Успенському Ставропігійському братству і діяла з 1591 до 1780-х років. Її діяльність дослідники вважають найуспішнішим етапом розвитку книгодрукування в Україні як за сумарним обсягом видань, так і за тиражами. Львівська братська друкарня стала справжньою школою для майстрів друкарського ремесла та граверів ─ ілюстраторів книг.

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Заснована в 1617 р., Київська лаврська друкарня працювала три сторіччя.

Крім друкарень кириличного шрифту, в Україні працювали й латинсько-польські: першими були похідна друкарня Миколи Шарфенбергера при королівській канцелярії (1578) та діюча у 1592-1602 рр. невелика друкарня у Львові, що змінила кількох власників (Матей Ґарвольчик, Матей Бернат, Анджей Мондрович). Першою в Україні стаціонарною польсько-латинською друкарнею стала друкарня Львівського єзуїтського колегіуму, що діяла з 1642 до 1773 р. Серед книг друкарні колегіуму переважали релігійно-моралізаторські повчання, а світська за тематикою література була репрезентована головно панегіриками.

ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ЖИТТЄВИЙ СВІТ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

17 травня, у річницю підписання першої Міжнародної телеграфної конвенції і створення Міжнародного союзу електрозв’язку, у світі відзначають Всесвітній день інформаційного суспільства.

Ця дата була вибрана у зв'язку з тим, що 17 травня 1865 року в Парижі було підписано Першу міжнародну телеграфну конвенцію, і був заснований «Міжнародний телеграфний союз» (з 1932 року - Міжнародний союз електрозв'язку). До 2005 року цей день святкували як Міжнародний день електрозв’язку або Всесвітній день телекомунікацій.

У листопаді 2005 Всесвітній саміт з питань інформаційного суспільства (ВСІС) закликав Генеральну Асамблею ООН проголосити 17 травня Всесвітнім днем інформаційного суспільства, щоб наголосити на важливості інформаційно-комунікаційних технологій і широкого кола питань інформаційного суспільства, піднятих ВСІС. Генеральна асамблея в березні 2006 прийняла резолюцію (A/RES/60/252) яка визначила, що Всесвітній день інформаційного суспільства будуть святкувати щорічно 17 травня.

Мета Всесвітнього дня інформаційного суспільства полягає в тому, щоб сприяти підвищенню рівня поінформованості людей про можливості, які може принести країнам використання Інтернету та інформаційно-комунікаційних технологій, а також про шляхи подолання „цифрового розриву” або глобальної цифрової нерівності, яка існує між багатими і бідними країнами. Адже інформаційне суспільство є новим етапом розвитку людства і  його основними ознаками є вільний доступ будь-якої людини до будь-якої інформації, високий рівень розвитку інформаційно-комунікаційних технології та наявність розвиненої інформаційної інфраструктури суспільства.

Джерела до теми:

• ПОНЯТТЯ ТА РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
• ІНФОРМАЦІЙНА КУЛЬТУРА ЯК ЕЛЕМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
• СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ОСОБИСТОСТІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Підготувала: Нестеренко О. В., провідний бібліограф бібліографічного відділу

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ-ДОВІДНИК ЗІ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Людина не може знати все, але повинна вміти знайти відповідь на будь-яке запитання. Для цього і створюють книги, які “знають все” – енциклопедії, словники, довідники. Розрізняють універсальні, тематичні, різногалузеві.

Пропонуємо ознайомитися з довідником зі світової літератури, в якому можна прочитати про міф і казку, про класичні твори художньої літератури Давнього світу, доби Античності, Середньовіччя, епохи Відродження і Просвітництва, мистецтво Нового часу, сучасної літератури. 

Отже, докладніше про цікаве видання з фонду Бібліотеки:
Удовиченко Л. М. Енциклопедія-довідник зі світової літератури / за заг. ред. Н. М. Кадоб’янської. – Київ : Освіта, 2012. – 144 с.

Довідник складається з наступних розділів:

• Література Давнього світу.
• Античність – колиска Європейської культури.
• Література західноєвропейського Середньовіччя.
• Література епохи Відродження.
• Західноєвропейська література ХVII століття.
• Західноєвропейська література ХVIIІ століття.
• Література ХІХ століття.
• Література ХХ століття.

У кожному розділі наведено матеріал щодо біографії письменників та аналіз їх основних творів. Статті енциклопедії містять інформацію щодо розвивитку мистецтва слова, які цінності переважали в різні культурні епохи та які з них не втратили своєї актуальності для сучасного читача.

Довідник розрахований на учнів, студентів, викладачів, широке коло читачів. Але особливо він стане в нагоді для учнів, адже «Зарубіжна література» – це предмет, що належить до стратегічних з огляду на політику реінтеграції України до ЄС. Саме цей шкільний курс постає базисом для формування уявлень про європейську ідентичність. Література країн Західної, Центрально-Східної, Південної та Північної Європи – це своєрідна візуалізація європейського  духу. Вивчення текстів, що належать до цих культурно-історичних спільнот і літературних традицій, є формою наближення української ментальності до європейської. Щоб інтегруватися до Європи (за переконаннями Дмитра Дроздовського, головного редактора журналу «Всесвіт», кандидата філологічних наук), потрібно прочитати, якою ж була Європа на різних етапах свого розвитку, які проблеми вона переживала.

Шкільний курс «Зарубіжної літератури» є основою для формування критичного мислення. Художня література має допомогти учням виробити моральні орієнтири, громадянську позицію і власну траєкторію подальшого життя, в якому книжки будуть вірними супутниками й порадниками.

Енциклопедія-довідник також стане незамінним посібником, експрес-репетитором, підказкою тим учням, які беруть участь у творчих конкурсах та олімпіадах.

Бібліотека має три примірники видання: у Відділі обслуговування користувачів, Відділі абонементу та Бібліографічному відділі.

Підготувала: Щербініна О. І., провідний редактор бібліографічного відділу

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

                                  Хто не знає свого минулого,

                                  Той не вартий свого майбутнього.

                                                                      М. Рильський                                      

Наприкінці 1990-х рр. Інститут історії України НАН України зініціював масштабний науково-дослідний проект із підготовки нового фахового універсального видання «Енциклопедії історії України».  Слід підкреслити, що даний проект виявився надзвичайно складним для реалізації, зокрема не раз доводилося корегувати концептуальні засади.

Первісно проект енциклопедії уявлявся як систематизація й узагальнення того величезного масиву фактографічної інформації, котра ввійшла до наукового обігу впродовж 1990 – початку 2000-х рр.  Згодом розширилося коло персоналій і термінів, які неодмінно слід було включити до універсальної фахової енциклопедії з історії України.

«Енциклопедія історії України» є фундаментальним фаховим зводом сучасних знань про Україну та її історію, представлених у розширеному енциклопедично-довідковому форматі. Енциклопедія є не тільки універсальним і найповнішим фаховим довідником, але й містить інформацію із галузі культурознавства.  У компактному енциклопедичному форматі систематизовано та представлено фактографічні відомості з історії України від первісної доби й до сучасності. Запропоновано найповніший на сьогодні набір словникових статей, присвячених діячам української історії – як знаковим, визначним, так і забутим чи маловідомим, а кілька сотень персоналій уперше введено до української енциклопедистики. Слід наголосити, що у проекті подано унікальні блоки ілюстративного та картографічного матеріалу, котрі істотно доповнюють словниковий звід. До більшості словникових гасел подається розгалужений довідково-бібліографічний блок, який дозволяє читачеві здійснювати самостійну бібліографічну евристику за багатьма напрямами (персоналії, події, факти, окремі періоди чи цілі епохи української історії, теорії, концепції тощо).

Детальніше про видання:

• Енциклопедія історії України // Інститут історії України НАН України : веб-сайт. - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU (дата звернення: 12.05.2020).

У фонді ПОУНБ ім. І. П. Котляревського є в наявності всі 10 томів даної енциклопедії, з якими можна ознайомитися у Відділі зберігання основного фонду, Відділі обслуговування користувачів, Відділі краєзнавства, Бібліографічному відділі, Відділі абонементу.

Підготувала: Лашко В. А., провідний бібліограф бібліографічного відділу

КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ РУБИНСЬКИЙ - УКРАЇНСЬКИЙ БІБЛІОТЕКОЗНАВЕЦЬ

К. І. Рубинський (1905 р.)
Фото з книги Березюк Н. М.  "К. И. Рубинский:
библиотекарь, библиотековед, библиограф
(1860-1930)"

25 травня виповнюється 160 років від дня народження Костянтина Івановича Рубинського – бібліотекаря і бібліографа, одного з фундаторів українського бібліотекознавства, першого директора Наукової бібліотеки Харківського університету.

Народився Костянтин Іванович Рубинський 13 травня 1860 р.* у місті Балта Подільської губернії (нині — Одеська область). Його батько Рубинський Іван Демидович і мати Тиманська Варвара Петрівна були, за архівними даними, зі «священницких детей». Початкову освіту К. Рубинський здобув у Корочанській і Ніжинській гімназіях.

У 1878 р. він вступив до Ніжинського історико-філологічного інституту ім. кн. Безбородька (нині — Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя). У 1883 р. перевівся на останній курс історико-філологічного факультету Харківського університету, який закінчив у 1885 році.

Після закінчення університету К. Рубинський вчителював у жіночій гімназії «Філіпс» у Харкові, а згодом — у Пензенському реальному училищі і Пензенській гімназії. Наприкінці 1893 р. він повернувся до Харкова і з 16 лютого 1894 р. обійняв посаду помічника бібліотекаря бібліотеки Харківського університету. У 1898 р. був призначений виконуючим обов'язки бібліотекаря.

Новий корпус бібліотеки Харківського університету
Фото з сайту "Харьков: новое о знакомых местах"

Сумлінне ставлення до роботи, професійний підхід до справи молодого помічника бібліотекаря привернули увагу Ради університету. 31 січня 1900 р. його було призначено бібліотекарем (так згідно зі Статутом 1804 р. і штатним розкладом іменувалась особа, якій доручалось управління університетською бібліотекою). У перші роки його керівництва ефективно йшли роботи зі складання алфавітного і систематичного каталогів, були оброблені та відображені в каталогах "нерозібрані фонди", встановлені книгообмінні зв'язки з вітчизняними та закордонними науковими організаціями. К. Рубинський складає каталоги дарчих бібліотек. Вперше можливість користуватись фондами фундаментальної бібліотеки отримали студенти.