З самого початку свого заснування,
Організація Північноатлантичного договору (НАТО) ставила своєю головною метою захист свободи та безпеки своїх членів шляхом використання всіх можливих політичних та військових засобів, які відповідають Статуту Організації Об'єднаних Націй (ООН). Справді, вже більше як пів сторіччя організація працює над встановленням справедливого і довготривалого миру в Європі, керуючись засадами демократичних цінностей, дотримання прав людини та забезпечення верховенства права. НАТО виступає трансатлантичною організацією, яка є основою безпеки не лише Європи, а й Північної Америки.
4 квітня 1949 р. між США, Канадою, Данією, Ісландією, Італією, Норвегією, Португалією, Великою Британією, Люксембургом, Бельгією, Нідерландами та Францією було підписано угоду про створення Організації Північноатлантичного Договору (НАТО) яка виявилася справжнім довгожителем міжнародно-безпекової системи, що склалася після Другої світової війни. Як оборонний альянс демократичних держав, першочерговою – фактично єдиною – метою якого було стримування СРСР, НАТО за підсумками понад півсторічного «холодного» протистояння пережила і сам Радянський Союз, і зрежисований ним контральянс – Організацію Варшавського договору (ОВД). Занепад і розпад головного ідеологічного візаві Заходу призвів до того, що НАТО опинилася в принципово новому, відносно спокійному безпековому середовищі, в якому гостро постало питання пошуку нових сенсів та цілей.