ТРИЗУБ ЯК ДЕРЖАВНИЙ СИМВОЛ УКРАЇНИ

 19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила своєю Постановою малий Державний Герб незалежної України. Це був золотий Тризуб на синьому щиті, який став одним із трьох державних символів нарівні з прапором і гімном. У 1996 році його статус був закріплений у Статті 20 Конституції України, де він також згадується як «Знак Княжої Держави Володимира Великого». 

Тризуб як державний символ України був обраний недаремно, адже він зв’язаний з нашою тисячолітньою державною, політичною i культурною історією. Він поєднує в собі дух нашого народу, підкреслює свободолюбство та незалежність, уособлює нашу єдність, зв’язує між собою покоління українців.

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ:

• Бабак І. Історичне значення тризуба як символу України [Електронний ресурс] / І. Бабак // Етнічна історія народів Європи. – 2008. – Вип. 27. – С. 127–129. – Режим доступу: http://ethnic.history.univ.kiev.ua/data/2008/27/articles/19.pdf (дата звернення: 17.02.2023).   
• Бєлов О. Ф. Український тризуб : історія дослідження та історичний реконструкт / О. Ф. Бєлов, Г. І. Шаповалов. – Київ ; Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – 263 с. + 32 с. фотоіл.  63.215(4УКР) Б 43
• Вовканич С. Семіотика і семантика тризуба: інформаційна візія [Електронний ресурс] / С. Вовканич // Вісник Національної академії наук України. – 2006. – № 8. – С. 59–65. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnanu_2006_8_10 (дата звернення: 17.02.2023).

16 ЛЮТОГО - ДЕНЬ ВІЙСЬКОВОГО ЖУРНАЛІСТА УКРАЇНИ

Джерело: https://bit.ly/3lrX4j2

16 лютого в Україні військові журналісти відзначають своє професійне свято. Започаткували його у 2018 році, коли Міністр оборони підписав відповідний наказ. Дату для урочистого дня обрали не випадково. Саме 16 лютого 2015 року неподалік міста Дебальцеве під час виконання бойового завдання загинув редактор редакції телебачення Телерадіостудії Міністерства оборони України «Бриз» капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін. Він до останнього подиху продовжував вести зйомку подій, з честю виконавши як військовий, так і журналістський обов’язок.

Сьогодні професія журналіста є небезпечною, а військового журналіста — небезпечною вдвічі. Починаючи з 2014 року, військові журналісти завжди у вирі подій. Військові журналісти із самого початку російської агресії на Донбасі знаходяться поряд із захисниками Батьківщини. Їх робота стала складнішою як фізично, так й морально: бронежилети й каски, загрози ракетних та артилерійських обстрілів під час зйомки, розмови з людьми, що втратили все. Військовим журналістам доводиться ризикувати життям та здоров’ям, аби здобути оперативну й правдиву інформацію. Вони допомагають і військовим, і цивільним, та попри небезпеки й ризик готують повідомлення, сюжети та репортажі із передової.

ДЖЕРЕЛА ДО ТЕМИ:

• Акопян К. А. Медіаетика воєнного часу: військова журналістика в українсько-російській війні [Електронний ресурс] / К. А. Акопян // Functioning of the Ukrainian media during martial law in Ukraine : scientific monograph. – Riga : Baltija Publishing, 2022. – Р. 5–18. – Режим доступу: http://www.baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/download/284/7825/16357-1?inline=1 (дата звернення: 15.02.2023).
• Від початку повномасштабної російської агресії в Україні загинуло 43 медійника, – НСЖУ [Електронний ресурс] // Ми з України! : проєкт Національної спілки журналістів України. – Режим доступу:  https://nsju.org/novini/vid-pochatku-povnomasshtabnoyi-rosijskoyi-agresiyi-v-ukrayini-zagynulo-43-medijnyka-nszhu/ (дата звернення: 15.02.2023).
• Журналісти на війні : документальні дослідження, хронікальний літопис, аналітика / упоряд. М. Сорока. – Харків : Фоліо, 2022. – 448 с. + 16 арк. фото. – (Воєнні щоденники).

НАУКОВА ПЕРІОДИКА В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

«Бізнес Інформ» – міжнародний науковий економічний журнал, що рецензується, в основу діяльності якого покладено публікацію наукових статей з метою їх поширення серед науковців як України, так і за її межами. Видається з 1992 р. в Харкові. Засновниками журналу є Харківський національний економічний університет та Науково-дослідний центр індустріальних проблем розвитку НАН України (Харків).

Місія журналу полягає в наданні представникам наукової спільноти рівних можливостей для публікації результатів своїх досліджень та їх вільного поширення.

У журналі друкуються статті, які висвітлюють результати наукових досліджень у галузі економічних наук. Видання містить наступні тематичні розділи: бухгалтерський облік і аудит; економіка будівництва; економіка підприємства; економіка праці та соціальна політика; економіка природокористування; економіка промисловості; економіка сільського господарства і АПК; економіка торгівлі та послуг; економіка транспорту і зв'язку; економіко-математичне моделювання; економічна історія; економічна теорія; інвестиційні процеси; інноваційні процеси; інформаційні технології в економіці; менеджмент і маркетинг; механізми регулювання економіки; міжнародні економічні відносини; проблеми підприємництва; регіональна економіка; статистика; фінанси, грошовий обіг і кредит; закордонний досвід; глобалізаційні проблеми в економіці.

З 2000 р. журнал входить до Переліку фахових видань, у яких можуть друкуватися основні результати дисертаційних робіт з економічних наук. На підставі Наказу МОН України від 28 грудня 2019 року № 1643 (Додаток 4) журнал включено до категорії «Б».

Журнал представлено більш ніж у 20 міжнародних наукометричних базах даних, репозиторіях та пошукових системах.

«Бізнес Інформ» – журнал з відкритим доступом, що означає, що весь вміст знаходиться у вільному доступі та є безкоштовним для користувача або його установи. Користувачам дозволено читати, завантажувати, копіювати, поширювати, друкувати, шукати або посилатися на повний текст статті в цьому журналі, не питаючи дозволу від видавця або автора. Це визначення відкритого доступу подано відповідно до BOAI (Budapest Open Access Initiative).

На сайті доступний анотований каталог номерів журналу. За допомогою тематичних розділів журналу можна отримати анотований перелік статей за розділами журналу.

Для ознайомлення з повними текстами статей можна також скористатися електронним каталогом ПОУНБ імені І. П. Котляревського, де представлені посилання на архів журналу.

АРХІВ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕРІОДИКИ ОНЛАЙН

LIBRARIA – проєкт компанії Архівні інформаційні системи (АІС), що здійснюється у співпраці з бібліотеками, архівами та науковими інституціями в Україні та за її межами. Мета проєкту  – оцифрувати та надати доступ онлайн до чим більшого масиву української історичної періодики.

Робота над створенням ресурсу була розпочата у 2012 році, коли було відскановано перші колекції українських газет. Наразі оцифровано близько 700 000 сторінок понад 400 видань українською, польською, німецькою, румунською, їдиш, кримсько-татарською та російською мовами, що видавалися у різних регіонах України та поза її межами від початку до 50-х років ХХ ст. Ресурс постійно наповнюється.

На даний момент ресурс містить 602 назв, 93622 випусків, 740274 сторінок періодичних видань із фондів українських архівів та бібліотек, Книжкової палати України. Доступні цифрові зображення газет, а також численні інструменти для повнотекстового пошуку.

Доступна на сайті періодика поділена на колекції, які значною мірою історично сформувалися у межах конкретних бібліотек:

• ПРОПАГАНДИСТСЬКА ПРЕСА ОКУПОВАНИХ УКРАЇНСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ 1941–44

Колекція газет, які виходили на українських територіях, окупованих Німеччиною під час Другої світової війни з публікаціями пронімецького, антирадянського, антисемітського й націоналістичного змісту. Колекція налічує 269 назв видань українською та російською мовами, надрукованих переважно від 1941 до 1944 рр.

• ЩОДЕННІ РЕГІОНАЛЬНІ ГАЗЕТИ XIX – ПОЧАТКУ XX СТ.

Колекція двох найтиражніших, найвпливовіших газет громадсько-політичного та літературного напряму центрального та східного регіонів: київської – "Киевлянин"(з 1864 р.), та харківської – "Утро" (з 1906 р.). Доступно 2558 номерів київської газети (випуски від 1899 до 1915 рр.) та 2794 номери газети з Харкова (випуски від 1907 до 1915 рр.)

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ БІБЛІОГРАФІЇ

Джерело: https://esu.com.ua/article-68862

17 січня виповниться 100 років від дня народження МИРОСЛАВА ОЛЕКСАНДРОВИЧА МОРОЗА (17.01.1923–04.02.2006) – відомого бібліографа, літературознавця, біографа, франкознавця, етнографа, дійсного члена Наукового товариства ім. Шевченка.

Мирослав Мороз народився 17 січня 1923 р. у м. Львові. Його батьки, які були селянами, дали синові добру освіту. У 1929—1935 роках він навчався у школі ім. Ю. Словацького на Замарстинові, а у 1936-1939 роках навчався у Торговельній школі Львова. Протягом 1940 р. М. Мороз навчався на філологічному факультеті Львівського державного педагогічного інституту, водночас беручи діяльну участь у громадському житті: очолював збоїську «Просвіту», вів підпільну роботу в осередках ОУН. У серпні 1944 р. його мобілізували до Червоної армії і скерували рядовим 4-го Українського фронту до Карпат. У вересні 1944 р. М. Мороза, який дістав у боях важке поранення в голову, було госпіталізовано, і він пройшов тривалий курс лікування. Після лікування воював на території Польщі, Чехословаччини, Австрії.

Одразу після демобілізації у листопаді 1945 р. був зарахований на українське відділення філологічного факультету Львівського державного (нині – національного) університету ім. І. Франка. Незабутні спогади лишилися в М. Мороза про навчання. Йому пощастило слухати лекції академіка Філарета Колесси, професора Іларіона Свєнціцького, академіка Михайла Возняка, який очолював кафедру української літератури і був деякий час куратором курсу, на якому навчався М. Мороз. Напередодні захисту дипломної роботи та державних іспитів 25 квітня 1950 р. його заарештували і незабаром засудили на 25 років за звинуваченням у належності до ОУН. Покарання М. Мороз відбував у таборах Караганди і Воркути. Після смерті Й. Сталіна у січні 1955 р. вийшов на волю за амністією, а у 1965-му був повністю реабілітований Верховним судом УРСР з формулюванням: «за відсутністю складу злочину».